Йому спала на думку блискуча ідея. Політик меншого масштабу просто б здихався Красса, поплатившись неминучим падінням рейтингів. Та Август був кмітливіший. Він прекрасно розумів свій народ, його одержимість традиціями, жагу виправдовувати минуле й бажання доводити, що те, що відбувається, є слушним, адже так чинили завжди.
Саме тому-то він і жив біля тієї самої старої хатинки, у якій, за його ж словами, колись мешкав сам Ромул, а коли був затятим антикваром, відкопав старезний лляний корсет — чи може жилет, — на якому красувався напис, що Косс — той, хто 437 року до н. е. першим дістав право провести spolia optima, — на той час був консулом.
— Ага! — радісно вигукнув Август.
Це дуже важлива деталь: вона доводить, що святкувати той чи той тріумф дозволено лише командувачам армії, а тут склалося якось так, що нинішнім командувачем армії є саме він, Август, тимчасом як Марк Красс є лише проконсулом.
— Вибачай, Марку, але не буде тобі ніякої spolia. Розумієш, це просто така прадавня традиція, — пояснив Август, отож усім випадало тільки скоритись і віддати належне неспростовному доказу, записаному на чотирьохсотлітньому жилеті.
Уже за якихось десять років святкувати тріумфи заборонили геть усім, окрім членів імператорської родини, і хоча стати консулом мав право будь-хто, найвищу владу (maius imperium) таки мав лише Август.
Також своїм успіхом Рим завдячує військовій повинності, яка передбачала, що кожен дорослий чоловік мусить відслужити у війську. Ця традиція породила не лише славнозвісні завоювання, а й нескоримий, бунтівний дух римських генералів, що ворогували між собою й мали неабиякий смак до громадянських війн. Август змінив геть усе. Він створив професійну армію, визначив тривалість служби й призначив платню за неї. Та понад усе це він придумав, що військові мають присягати на вірність не Риму, а особисто йому. Одним розчерком пера він перетворив армію з плоду волевиявлення римського народу на основний і незаперечний атрибут імператорської влади.
Раніше було неприпустимо — хай і суто теоретично, — щоб війська з’являлися в місті, але з приходом Августа це ставало звичною картиною, аж доки на околицях міста не розташували преторіанську гвардію.
Тривалий час навіть із відстані можна було легко сказати, якою вулицею йде Август, адже його завжди оточували всі двадцять чотири ліктори — чиновники, які несли зв’язані в жмут різки-фасції, що символізували владу. І хай упродовж багатьох років він фактично правив спільно з іншим консулом, той бідолаха не мав жодних лікторів чи фасцій, і, безперечно, його процесії мали вигляд куди скромніший.
Август був хитрий і знав, що для створення видимості демократії тиранія є найефективнішим засобом, отож в один момент зрікся консульства.
— Даймо іншим шанс спробувати себе, — заявив він.
Проте він залишив за собою унікальну суміш республіканських привілеїв — maius imperium — і повноваження трибуна, що давало йому президентське право на вето й недоторканність. Також він зберіг контроль над провінціями, і влада поволі відійшла від звичайних римлян, зосередившись у палаці на пагорбі.
Він запровадив жорсткі обмеження на засоби, завдяки яким знать могла підлеститися до публіки. Приміром, заборонив проведення ігор усім, окрім себе. Це він відповідальний за ігри такого розмаху, завдяки яким за наступні кілька століть римська жага до бійні справила неминучий вплив на екосистему Африки, спустошивши її савани. На відміну від бридливих республіканців, Август розумів, як важливо особисто відвідувати ті ігри, щоб показово поділяти на них радість глядачів, достоту так само, як завданням будь-якого нинішнього демагога є засвітитися на футбольному матчі.
На початку правління Августа римські вельможі часто зводили великі ошатні будівлі, щоб люди захоплювалися ними та їхньою філантропією. Наприкінці його правління — а правив він дуже довго, протягом сорока п’яти років, — усі масштабні громадські проекти в Римі вже ототожнювалися з державою й постаттю самого імператора.
Якщо хочете мати уявлення про розбіжність між демократичними Афінами й імперським Римом, задумайтеся про мистецькі надбання обох столиць. До сьогодні ми маємо Парфенон авторства Фідія, Іктінія і Каллікрата — скульпторів, яким дозволяли бути відомими в демократичних Афінах. Від Рима нам залишилися Вівтар миру Августа, терми Каракалли й палац Доміціана. Пам’ять про авторів цих споруд загубилась у віках, її витіснила собою постать імператора, що є винятковою заслугою Августа.