Як розповідає Іван, фарисеї сказали: «Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!»[65]
Вони не могли ризикувати, тож він загинув. Страсті Христові посіли центральне місце в релігії, яку на позір навмисне створили як цілковиту протилежність до римських цінностей. Звісно, щоб не надто узагальнити цей момент, слід діяти дуже обачно.
Без сумніву, у Римі не бракувало покірних, благочестивих, самовідданих язичників, сповнених братерської любові, так само як існує й велика кількість безсовісних, лицемірних і жадібних до слави християн.
Одначе, грубо кажучи, я сподіваюся, ви приймете той факт, що обидва «сини божі» — Август і Христос — є двома кардинально протилежними етичними системами. Існував римський погляд на те, що означає прожити гідне життя, у якому життя потойбічне було вторинним елементом, а головну роль відводили славі, вихвалянням і честі. А римляни-язичники таки вірили в безсмертя: вони шанували безсмертну славу поезії, честь полягти на бойовищі чи право вписати власне ім’я на антаблементах[66] величних споруд.
А далі з’явився християнський погляд, який нехай і суто принципово, але пропагував зречення земних насолод і тріумфів на користь потойбічного життя.
Великою перевагою римської системи було те, що її імператор-бог дійсно існував. На відміну від Меркурія, Юпітера чи Геркулеса, цього бога можна було побачити на власні очі. Приїхавши до Рима, ви могли зустріти його на вулиці й торкнутися складки на його одежі. Це надавало тому суспільству вагомі політичні переваги, і завдяки цьому можна пояснити, як римлянам вдалось управляти Європою й створювати відчуття єдності, яке ще нікому не поталанило перевершити. У своєму імперському культі Август об’єднав у єдине річище релігійні й патріотичні почуття людей. Звісно, сам він був не єдиним і зовсім не найважливішим богом, проте його культ слугував за доказ вірності як йому особисто, так і всьому Риму.
Щоправда, саме факт його фізичного існування став, зрештою, причиною падіння імперської системи та її віровчення.
Попри те що Август нав’язував усім свої моральні закони, його рідня їх нехтувала. Так, його доньку Юлію не раз ловили в самому форумі за непристойними актами з одруженими чоловіками. (Коли її спитали про разючу схожість її дітей на чоловіка, вона відповіла: «Я приймаю пасажирів лише тоді, коли мій човен повен».) Її відправили в заслання. За дружиною Августа Лівією закріпилася неслава за її недбальство, розпутність та інтриганство. Проблема полягала в тому, що родина самого імператора була неконтрольована та обмаль його наступників мали такі самі таланти, як він.
Зрештою поведінка деяких імператорів стала такою огидною, що всілякі заяви про їхню божественність утратили переконливість.
Отже, коли Костянтинові стало клепки змінити віру, перемогла християнська система.
Однак управляти Європою так довго дало змогу римлянам саме язичництво з культом імператора в центрі. Август мав щедру уяву, щоб передбачити, як усе працюватиме, а також повноваження відігравати свою роль так успішно, що імперія протрималася кілька століть.
Культ імператора став ключовим елементом у процесі романізації Європи, але ні в якому разі він не був єдиним козирем римлян. Пора глянути, як вони трансформували більшість знаного нам світу, переконавши народи Середземномор’я, Європи та значної частини Близького Сходу, що не хотіти бути римлянами — це божевілля.
І почали вони з однієї колосальної ідеологічної переваги.
Частина третя
Як цього досягли римляни
Розділ п’ятий
Громадянство
У віці від восьми до одинадцяти років я навчався в Брюсселі, у прекрасному навчальному закладі під назвою Європейська школа. Це одна з небагатьох відверто політичних, а не релігійних у своїх догмах шкіл світу. Вона дає учням певне послання. На її території висить табличка зі словами засновника Європейської спільноти Жана Моне. Він сподівається колись побачити дітлахів, що гасають, веселяться й горланять численними офіційними мовами ЄС. «Нехай в умах вони будуть європейцями», — каже він і розпочинає тираду про свої сподівання, що зі школи вони повиходять із твердим переконанням будувати спільну європейську батьківщину.