Де ж я міг прикласти свої сили в цьому суспільстві? Міняти фах? Може, стати істориком і в школі розповідати дітворі про давноминулі будні соціалізму? Ні, це мене не вабило. І ось після деяких вагань я вирішив спробувати вивчити сучасний університетський курс ядерної фізики. Хоч пан, хоч пропав! Зрештою, не святі ж горшки ліплять, а мене ніхто в спину не туряє. Розберуся якось.
Навів на це мене, сам того не бажаючи, Кінолу. Якось уже надвечір він раптом зайшов до мене. З багатозначного виразу його обличчя я зрозумів, що в нього якісь приємні новини.
— Кажіть мерщій, із чим завітали, — мимохіть усміхнувся я.
— Знайшов! — загадково відповів він.
— Що саме?
— Родичів ваших знайшов.
— Моїх родичів? Це ж яких? У мене їх не може бути.
— Ваші прямі нащадки — праправнуки.
— Справді? Мої праправнуки? А я й не подумав, що їх можна знайти. Ви певні, що це не помилка?
— Абсолютно певен. Можу навіть ознайомити вас із відповідними документами. А крім того, є ще один непрямий доказ вашої кревності. Колись ви захоплювались філателією, чи не так?
— Захоплювався, ну то й що?
— І у вас був альбом, на титульному аркуші якого ви написали: «Нащадкам моїм передаю цю колекцію. Літо 1931 року. О. Хромов».
— То цей альбом у них?
— Авжеж, він зберігається у вашої праправнучки Олени Миколаївни Хромової.
Я не знав, як мені віддячити Кінолу.
— Де ж вона, ця моя праправнучка?
— В Австралії.
— В Австралії? Чому в Австралії? Як вона там опинилася?
Кінолу всміхнувся.
— От цього я вже не можу сказати. Знаю тільки, що живе вона в новому місті Торітауні, побудованому не так давно по сусідству з родовищем торію, працює в Науково-дослідному інституті атомної фізики. Олена Миколаївна — визначний учений-фізик, ваша колега.
«Праправнучка в Інституті атомної фізики! Оце так так!» — з хвилюванням подумав я.
— А можна з нею зв’язатися?
— Звичайно. Я вже розмовляв з Оленою Миколаївною по радіотелефону. Ось вам її номер, можете хоч зараз поговорити.
Я раптом спохопився.
— А моя праправнучка хоч розмовляє по-російськи?
— Розмовляє, розмовляє, — запевнив мене Кінолу і засміявся.
— Ви не смійтесь. Знаєте, через перекладача не вийде справжньої душевної розмови. А як же вона з тамтешніми жителями розмовляє? За допомогою кібернетичного перекладача?
— Ні, гадаю, вона знає й англійську. В наш час рідко зустрінеш людину, котра не володіла б бодай двома мовами.
Ми пройшли до кімнати, де на стіні висів великий плаский телевізійний екран. Кінолу за допомогою кнопок на рамі набрав потрібний номер, і матова поверхня екрана зайнялася голубим світлом. У лівому кутку екрана спалахувала й гасла червона пляма виклику абонента.
Зненацька рівне голубе тло зникло, і я побачив перед собою жінку середніх років. З хвилюванням вдивлявся я в її трохи сухорляве, видовжене правильним овалом лице, в насмішкувато примружені світло-сірі розумні очі. Мені раптом чомусь захотілося знайти в ній хоч якісь знайомі риси, котрі підтвердили б нашу, хоч і дуже далеку, кревність. Моє бажання було, звичайно, дуже наївне, і все ж я відшукав ледь помітну схожість між нею і моєю дружиною — у вузькуватому розрізі широко розставлених очей, в темно-русявому пишному волоссі. Втім, не берусь запевняти, що ця схожість існувала насправді, а не була фантазією людини, яка не встигла примиритися з втратою своєї родини. Вона впізнала Кінолу і спитала:
— Ну, де ж мій пращур?
— Ось він!
Кінолу підштовхнув мене до екрана.
— О, так оце ви такий! — вигукнула вона і глянула на мене з такою відвертою цікавістю, що я зніяковів.
— Отак би й ви, Олександре Олександровичу, розглядали сучасника грізного Атілли, який устав з домовини, — зареготав Кінолу і додав поквапливо: — Ну, я піду, а ви тут знайомтесь, налагоджуйте родинні стосунки.
Олена Миколаївна своєю невимушеністю, теплотою і щирим інтересом до мене швидко розсіяла холодок перших хвилин знайомства. Ми розговорилися. Через кілька хвилин я вже поділився з нею своїми планами на майбутнє. Вона замислилась.
— Скільки ви ще пробудете в санаторії?
— Три місяці.
— От що я вам пораджу, — зразу ж перейшла вона до діла. — Візьміть університетський курс атомної фізики професора Сахарова. Це, на мій погляд, найкращий підручник, який зараз є. Крім того, недавно вийшли телевізійні записи лекцій того самого Сахарова. Таке поєднання дуже зручне. Ви зможете, прослухавши спершу лекцію по телевізору, опрацювати потім той же матеріал за підручником. Якщо раптом щось видасться складним, дзвоніть мені, я завжди буду рада вам допомогти.