Всі оточили Олену Миколаївну, сподіваючись почути її думку про експеримент.
— Зараз важко сказати, що сталося під землею. Це покаже обробка експериментальних даних і старанне порівняння всіх замірів. Чогось ми все-таки не врахували, коли готували пробу.
— А початок? Як ви його розцінюєте?
— Спочатку модель цілком підтверджувала нашу теорію. І це, звичайно, успіх. Але потім з’явилася якась сила, на яку ми заздалегідь не зважили.
— Яка ж ваша загальна оцінка сьогоднішнього досліду?
— Я чекала більшого. Затрачено стільки праці й часу, а цілковитої ясності у нас знову нема… Остання надія залишилась на розрахунки Чжу Фан-ші. Можливо, йому вдасться довести, що мікросонце буде стійке…
Розділ шостий
ЕКЗАМЕН
Лабораторія взялася обробляти дані, одержані під час досліду. Сотні приладів стежили за поведінкою моделі мікросонця, і тепер слід було розібратися в матеріалах, систематизувати їх, порівняти, з’ясувати основні закономірності й кінець кінцем відповісти на запитання, яке хвилювало всіх: у чому причина невдачі?
Кожна людина в лабораторії була на обліку.
Мене навіть і не спитали, чи хочу я допомогти опрацьовувати одержані дані: нікому й на думку не спадало, що я можу відмовитись. Просто мене покликав Віктор Платонов і попросив допомогти йому на напівавтоматичному компараторі зміряти пульсації моделі мікросонця, зафіксовані кіноплівкою.
Удвох у нас діло пішло швидко. Коли через три години ми зробили перерву, перед нами лежало вже більш як півкілометра опрацьованої плівки, а на паперовій стрічці компаратора безперервно в’юнилася дванадцятигорба крива.
— Ого! Вже дванадцять пульсацій! — задоволено вигукнула Олена Миколаївна, роздивляючись паперову стрічку. — Гляньте, який стабільний спектральний склад випромінювання нашої моделі. Лінії йдуть паралельно до осі без жодних відхилень. Цікаво, що буде далі.
Наприкінці четвертого дня роботи ми з Віктором Платоновим продешифрували всю кіноплівку, включно по останній запис. Ми одержали паперову стрічку, на якій мільйонами крапок було зображено криву пульсації моделі мікросонця. До сто сорок другої пульсації модель стискувалась і розширювалась рівномірно, наче серце. Потім її пройняв дрібний дріж, і вона стала рости, поступово роздуваючись у вогняну кулю.
З’явилась якась непередбачена сила, що порушила нормальний перебіг експерименту. Що довше ми з Віктором Платоновим вивчали поведінку кривої пульсацій, то глибше переконувалися в тому, що не будь цієї загадкової сили, модель мікросонця існувала б у підземній камері й досі.
— Звичайно, наше мікросонце мусить бути стійке! — гарячкував Віктор. — Я певен цього.
— Одного вашого переконання ще не досить, — усміхнулась Олена Миколаївна. — Потрібні незаперечні докази. Мабуть, вам слід було б спуститися в шахту і ретельно оглянути її.
Попередній огляд стовбура шахти дещо розчарував нас. Вибух дуже пошкодив усі споруди. Великі бетонні кільця, що оточували вертикальний стовбур, позсувалися з місць. Перехилившись через поруччя, ми зазирнули вглиб чорного бездонного колодязя.
— Темно. Треба ввімкнути світло, — сказав Віктор, лапаючи рукою по стіні.
Він повернув вимикач, і одразу в чорному стовбурі шахти спалахнула гірлянда електричних ламп. Шахта була така глибока, що останніх лампочок у цій гірлянді ми не розгледіли.
Несподівано в глибині в усі боки бризнули золоті іскри і дощем сипнули вниз. Спалахнуло коротке яскраве полум’я, і світло в колодязі згасло.
— Замикання. Вибух пошкодив мережу. Перевіримо ліфти.
Обидва швидкісні ліфти не працювали. Нерухомі металеві напрямні погнулися від підземного поштовху. Кабіни перекосило і заклинило.
Віктор почухав потилицю, замислено дивлячись у бездонну темінь колодязя.
— Ви вмієте літати на орнітоптері?
— Ні, — признався я.
— Доведеться навчитись. Іншого виходу в нас нема. Будемо спускатись у колодязь на орнітоптерах.
Відділ орнітоптерів містився на верхньому поверсі спортивного магазину, просто під прозорим пластмасовим дахом. У великому довгастому залі стояло десятків зо три одномісних, двомісних і чотиримісних орнітоптерів. Крім нас, тут була молода, гарно зодягнена жінка. Вона швидко обійшла ряди машин і, не вибравши нічого, попрямувала до виходу. Біля дверей зупинилась і, висунувши з стіни маленьку скриньку, щось промовила чітко й виразно чи то по-іспанськи, чи то по-італійськи.
— Що вона робить?
— Мабуть, не знайшла потрібної моделі і зробила замовлення, — пояснив мені Віктор.