Він зробив паузу, ніби пригадуючи щось, потім повернувся до нас обличчям і попрохав:
— Покажіть, будь ласка, рисунок вісімнадцятий і тридцять другий.
— Ого! — здивовано прошепотів мені на вухо Віктор Платонов, поки Чжу Фан-ші розшукував потрібні креслення та ставив їх в апарат, щоб передати на великий екран. — Він, виявляється, тільки вдавав, що спить…
— Він усі доповіді слухає з заплющеними очима, — шепнула нам Олена Миколаївна, почувши здивований шепіт Віктора Платонова. — В нього феноменальна слухова пам’ять.
Тим часом Валентин Ілліч, побачивши на екрані креслення, казав далі:
— Зверніть увагу на ці рівняння. Це основа всіх подальших висновків. Вони належать до певного класу. Тут, на мій погляд, автори допустилися серйозної помилки. Так, так, помилки! Не можна розв’язувати ці рівняння прямолінійно, як це робили вони. Такі складні системи з багатьма невідомими криють у собі гостре підводне каміння і, як правило, прямолінійно не розв’язуються. Щоправда, автори проекту тут не винні. До найостаннішого часу, точніше — ще тиждень тому, не було інших методів розв’язання цих рівнянь. Тепер такий метод є…
— Який? — пролунало зразу кілька голосів у залі.
— Тиждень тому мій аспірант, винятково здібний юнак, котрий ще не раз порадує нас своїми успіхами, скінчив свою першу теоретичну роботу. У ній він, зокрема, виклав метод наближеного розв’язання рівнянь подібного класу. Це саме те, що вам треба, — звернувся він до нас. — Адже для вас цілком байдуже, чи буде мікросонце на метр більше або менше. Вам важливо встановити тільки сам факт його стійкості. Ось це й можна зробити тим методом, про який я сказав. До речі, ваш приклад був би блискучою практичною ілюстрацією до теоретичної праці мого аспіранта.
— Скільки часу піде на обчислення? — запитав хтось із залу.
— Не більше трьох тижнів. Я готовий допомогти авторам у розрахунках силами своєї лабораторії.
Він зробив паузу і вніс пропозицію:
— Відкладемо вирішення цього питання на три тижні. За цей час ми точніші матимемо дані про стійкість чи нестійкість мікросонця. Якщо виявиться воно стійким, то вибух можна буде зробити, а де саме — це вже не має значення.
Він сів у цілковитій тиші. Залунали оплески. Джавару, посміхаючись, підвівся.
— Мабуть, голосувати у даному разі зайве, але, щоб дотриматися всіх формальностей, прошу голосувати. Хто за останню пропозицію, прошу, натисніть червону кнопку.
На екрані, що стояв зліва від президії, майже одночасно спалахнуло багато червоних кружечків — члени президії голосували за пропозицію Валентина Ілліча. Водночас у верхній частині екрана зайнялась яскраво-червона цифра — 156 — кількість поданих за пропозицією голосів.
— Хто проти запропонованого, будь ласка, прошу натиснути чорну кнопку.
З правого боку на екрані не з’явилося жодного чорного кружечка.
Джавару закрив засідання. Ми, схвильовані, підійшли до Валентина Ілліча, щоб подякувати йому за пораду й допомогу. Він схилив набік голову, мовчки вислухав нас і сказав своїм тихим голосом, який не здався мені тепер скрипучим:
— Не будемо марнувати часу! Його в нас обмаль — усього три тижні. Прошу негайно до моєї лабораторії.
Потім повернувся до мене і сказав:
— А я ж, Олександре Олександровичу, ще як був студентом, користувався вашими працями. Далеко за цей час пішла атомна фізика, га?
Три тижні… Вони промайнули, як один день. З ранку до вечора ми всі разом, з допомогою співробітників лабораторії Валентина Ілліча, перевіряли стійкість мікросонця. Метод наближеного розв’язання нашої системи рівнянь, запропонований молодим аспірантом, був, по суті, простий, як таблиця множення. За ці три тижні ми зробили розрахунки — звичайно, за допомогою кібернетичних машин — понад двох тисяч пульсацій мікросонця і переконалися, що поступово пульсації стають монотонні, однакові, а мікросонце зберігає свій максимальний діаметр незмінним.
Це була серйозна перемога.
Фізична секція президії Всесвітньої Академії наук зібралася після тритижневої перерви і вислухала коротке повідомлення Валентина Ілліча. Старий учений довго не погоджувався замість нас робити це повідомлення, але нам врешті-решт удалося його вмовити.