— Завтра.
Олена Миколаївна встала, обійняла Віктора і поцілувала в чоло.
— Ідіть готуйтесь. А я скажу Федорові. Весілля справимо не гірше, ніж на Землі.
За весільним столом було небагатолюдно, але весело й гамірно. Ярослав Павлович сказав Челіті:
— Тільки не беріть прикладу з моєї дружини. Це зовсім безсердечна жінка. Живу тут скоро рік, скільки разів кликав погостювати — не їхала. А заради свого мікросонця миттю зібралася не те що на Місяць, а прямо на Венеру. Ну, чи не образливо мені як вірному чоловікові?
— І моя не краща, — поскаржився Федір Миколайович. — Теж ні разу не провідала.
Челіта весело відповідала на жарти, а Віктор сидів урочистий і зніяковілий.
…Настав день від’їзду. Коло нашого ракетоплана зібрався на проводи великий натовп. Челіта й Віктор стояли осторонь, побравшись за руки і мовчки дивлячись одне на одного крізь шоломи скафандрів. Ми розуміли, як боляче їм було зараз розлучатися.
Ерилік Даричан торкнув Олену Миколаївну за плече:
— Пора.
— Гаразд.
Але ніхто не наважився покликати Віктора. Тоді Ерилік піднявся в ракетоплан, і я почув у навушниках шолома настирливі закличні гудки.
Розділ десятий
НА ВЕНЕРІ
— Оце занесло нас! — вигукнув Чжу Фан-ші, коли Венера повисла перед нами велетенською кулею, затуливши половину вугільно-чорного неба. — Еге, це не на Місяць летіти!
Справді, якщо переліт до Місяця тривав усього тільки дві доби, то відстань до Венери ми подолали лише за сорок днів шляху.
В польоті робити, по суті, було нічого, і кожен займався, чим хотів. Чжу Фан-ші всю дорогу порався біля кіноапарата, прилаштовуючи до нього якийсь пристрій. Віктор Платонов здебільшого сидів на своїй койці, і, проходячи мимо, я бачив, що він усе щось занотовує у великому сірому зошиті. Він нудьгував, був мовчазний і ще більше мружив очі, мовби не бажаючи відкривати нам свої потаємні переживання. Олена Миколаївна теж чомусь засумувала.
— Що з вами, Олено Миколаївно? — спитав я її.
— Трохи журно. Не бачилася з Ярославом кілька місяців і наче вже й звикла. А побачилась — і здалося, що так мало одного тижня.
Я скористався вільним часом і вивчав літературу про Венеру.
Відомі форми життя на Землі такі різноманітні, так добре пристосовані до найсуворіших, здавалося, непридатних для будь-якого життя умов, що люди мимоволі гадали, ніби й інші планети можуть бути заселені. І, як виявилось, вони мали рацію. Тепер для всіх ясно, що жива природа — це невід’ємна ланка у скрутному ланцюгу матеріальної єдності Всесвіту, а наша крихітна з астрономічної точки зору Земля зовсім не є якимсь чудесним винятком у безмежно великих просторах світобудови і навіть серед планет сонячної системи.
Загадкова Венера, мов сором’язлива східна красуня паранжею, прихована від цікавих очей густим шаром хмар. На протязі віків ніхто з людей не бачив, що відбувається на її поверхні, і питання: «Чи є життя на Венері?» — викликало немало суперечок. Одні дані говорили просте, що там могло з’явитися життя, інші свідчили проти цього.
Венера на сорок мільйонів кілометрів ближче до Сонця, ніж Земля, і тому одержує майже удвічі більше світла й тепла. Сонячне проміння випаровує з її поверхні величезну кількість вологи. Густий прошарок хмар служить немовби природним щитом, який оберігає планету від палючого проміння Сонця. Тому температура на поверхні Венери нижча, ніж можна було сподіватися, та все ж тут досить жарко. Температура вдень у помірному поясі сягає плюс 60–70 градусів. Уночі ж знижується до мінус 15 градусів[1].
Такі різкі стрибки пояснюються тим, що Венера обертається навколо своєї осі набагато повільніше, аніж Земля, і її доба триває майже шість тижнів.
Природно, що за довгий тритижневий день поверхня Венери дуже нагрівається, а за таку ж довгу ніч різко холоне. Можна сказати, що протягом однієї доби на Венері відбувається зміна всіх пір року. Ніч — холодна сніжна зима, ранок — весна з густими важкими туманами, день — жарке, задушливе літо, вечір — дощовита похмура осінь. Крім того, існує ще зміна пір року, викликана обертанням планети навколо Сонця. Ось чому клімат на Венері дуже своєрідний і змінюється за складним законом. Удень тут може бути і жарко, й холоднувато, залежно від того, як розташована планета відносно Сонця.
Само собою зрозуміло, що такий клімат несприятливий для життя.
Дуже відрізняється від земної і атмосфера Венери. Вона бідна на кисень, містить багато вуглекислого газу — у п’ятсот разів більше, ніж атмосфера Землі. В атмосфері Венери через густий прошарок хмар вчені довго не могли виявити озонового шару. Такий шар існує в нашій атмосфері на висоті двадцяти — двадцяти п’яти кілометрів і складається з молекул озону чималої концентрації. Цей шар, мов непроникна броня, оберігає все живе на Землі від згубної дії ультрафіолетового проміння Сонця, майже повністю поглинаючи його. Врешті-решт за допомогою ракет, які засилали на Венеру, вчені виявили в її атмосфері шар рятівного озону на висоті десяти-п’ятнадцяти кілометрів.
1