Через півгодини Суорі вийшла з кімнати Олени Миколаївни.
— Ну що? — кинулись ми до неї.
— Погано, — відповіла вона. — Температура підскочила майже до сорока градусів. На тілі й на обличчі з’явилися сліди сильних опіків. Стан її дуже серйозний. Я застосувала розчин найсильнішого іманіну, який є в нашій аптеці. З Землі підтвердили правильність лікування.
З того дня Суорі не відходила від Олени Миколаївни. Решта продовжувала роботу.
Геологам щастило менше, ніж біологам і ботанікам. Вони довго не знаходили нічого цікавого.
— Просто казна-що виходить! — незмінно вигукував Шаумян, повертаючись до ракетоплана після робочого дня. — Стільки часу шукаємо, і жодної цінної знахідки. — Він з досадою витрушував на землю те, що було в мішку.
За кілька днів геологічна група натягала до будинку чималу купу каміння і мінералів. Якось, коли знову вивантажували мішок, я звернув увагу на два великі камені, що блиснули жовтим світлом. Я підняв один і повертів його в руках — важкий.
— Що це?
— А, дурниці! — сердито озвався Шаумян. — Самородне золото. Знайшов на березі одного струмка. От коли б знайти поклади титану або родовище германію! — Він зітхнув і повернувся до Ламеля. — До речі, сьогодні я набрів на одному острові на ціле кладовище тварин. Кісток там! Не злічити! Для вас це просто знахідка.
Анрі Ламель записав координати, і другого дня ми всією групою вилетіли розшукувати кладовище. Через годину ми опинились над тим островом, де воно мало бути.
— Усе правильно, — сказав Анрі Ламель, перевіряючи координати. — Мабуть, ми поряд з ущелиною.
З висоти кількох сотень метрів було добре видно все навкруги.
— Не розумію! — здивувався Ламель. — Де він тут знайшов ущелину? Навколо рівнина.
Після довгих безрезультатних шукань ми повернулись додому зморені і злі — день змарнували надаремне. Навіть урівноважений Ламель розізлився.
— Що ж ти неправильно визначаєш координати? — напався він на Шаумяна.
— Ну, знаєш, коли вже я такої простої речі не можу зробити, то як же мені довірили вести ракетоплан? Можливо, ви самі неправильно визначаєте координати?
Вони сперечались досить довго і наприкінці домовились про те, що завтра Шаумян полетить разом з нами шукати кладовище.
Шаумян упевнено летів попереду, зрідка перевіряючи курс по мікросонцю. Коли ми прилетіли на те місце, координати якого він назвав позавчора, то здивувались не менше його: під нами було море.
— Не розумію, що діється! — вигукнув Шаумян. — Але ртутне озеро я все-таки знайду!
— Яке ртутне озеро?
— Нашу найліпшу знахідку. Я ж розповідав вам про нього. Кладовище тварин поряд із ним.
Невдовзі ми опинились над маленьким острівцем і побачили внизу вузьку смужку, яка виблискувала матовим сріблом. Координати цього місця відрізнялись від учорашніх і від позавчорашніх на декілька градусів.
— Це неймовірно, — прошепотів Шаумян, — я ніколи так не помилявся.
— Гаразд, на перший раз прощаємо, — сказав Ламель. — Покажи, де кладовище.
Недалеко від озера протікав струмок. Шаумян полетів уздовж нього і в тому місці, де струмок виривався з ущелини на рівнину, зупинився. На обох берегах струмка було видно купи кістяків і окремих кісток.
— Цікаво б з’ясувати, чому це кладовище саме тут, а не де-небудь в іншому місці?
Леон Шаумян зачерпнув у пробірку-аналізатор води із струмка. Білий шар в аналізаторі став яскраво-червоний.
— Судячи з усього, вода в струмку отруєна якоюсь ртутною сполукою. Тварини пили воду з цього струмка і тут же гинули.
— Ну що ж, берімось до діла, — сказав Ламель. — Ми можемо знайти тут багато цікавого.
До кінця дня ми допомагали Анрі Ламелю фотографувати скелети і кістки. Коли повернулись додому, то застали там усю групу ботаніків.
— Уявіть собі, — сказав нам Гапек, — сьогодні ми теж не змогли відшукати великий ліс швидкорослих папоротей, хоч іще вчора точно визначили його координати.
— Тут щось не так! — вигукнув Шаумян. — Чого це раптом ми всі розучились користуватись секстантом і компасом?
— А й справді дивно, — похитав головою Чжу Фан-ші. — Давайте розберемося. Адже ми визначаємо всі координати по нашому мікросонцю, вважаючи, що воно нерухоме відносно поверхні Венери…