— А воно рухається! — вигукнув Гапек. — Тепер усе ясно! Сьогодні ми визначаємо координати, а завтра мікросонце зсувається, і ми, замість того щоб прилетіти на старе місце, прилітаємо в інше. Ось у чому розгадка!
— Дивно. Адже наші керуючі установки повинні автоматично втримувати мікросонце у строго визначеному положенні.
— Очевидно, вони цього не роблять!
— Та чи розумієте ви, що кажете? — голос Чжу Фан-ші зазвучав різко і тривожно. — Якщо наші керівні установки перестали тримати сонце в заданому положенні, то завтра мікросонце може або пересунутись високо вгору, або… або так наблизитись до Венери, що від нас лишиться тільки попіл.
Забувши про втому, ми почали ретельно визначати координати нашої стоянки. Між попередніми й теперішніми вимірюваннями були великі розходження. Так, мікросонце переміщувалось по небу!
— Усі до установок! — коротко наказував Чжу Фан-ші.
Старанний огляд їх не дав нічого. Вони були цілком справні. Тільки на пульті керування в печері один важіль виявився трохи зсунутим уліво.
— Може, через це мікросонце і рухається по небосхилу? — спитав Леон Шаумян, повертаючи важіль у вихідне положення.
— Але хто змістив важіль? — здивувався Чжу Фан-ші.
Мовби у відповідь на його слова з дальнього кутка печери метнувся ящір і, лопочучи перетинчастими крилами, вилетів геть. Тепер усе стало ясно: цей клятий ящір і зачепив крилом важіль.
Про цей випадок ми нічого не сказали Олені Миколаївні, не бажаючи її даремно хвилювати.
Вона поступово оклигувала. Температура в неї спала, смертельна блідість зійшла з лиця. Суорі вже дозволила їй підвестися з постелі, але до роботи поки що не допускала.
Минуло ще кілька днів, і одного разу, коли ми після восьмигодинного сну зібрались на чергові дослідження, Аніфер раптом показав на схід і вигукнув:
— А гляньте-но! Сходить справжнє сонце! Низько над обрієм крізь хмари одним краєм просвічував величезний червоний диск весняного сонця.
— Як ми раділи йому, коли не було вашого мікросонця! — сказав Анрі Ламель. — Ми знали, що настає ранок — весна і що можна буде знову продовжувати роботу. До вашого прильоту робота вночі йшла в нас повільно.
— І все-таки це немовби зовсім інше сонце, ніж на Землі. Чуже… — задумливо промовив Віктор. В його голосі прозвучала прихована жура.
Все частіше то той, то інший заводили розмову про Землю. Ми вже занудьгували тут, на чужій планеті. А Віктора особливо гризла журба. Ми бачили, що кожний новий день розлуки з Челітою ставав для нього все тяжчим.
Коли з’явилося справжнє сонце, наше штучне мікросонце знову почало переміщуватись по небу, і тепер це можна було помітити неозброєним оком. Часом воно раптом ні з того ні з сього різко відлітало вбік, потім знову поверталось на попереднє місце. Кожен із нас висловлював різні припущення щодо причин його незвичайної поведінки, та загалом усі зійшлись на тому, що з появою справжнього сонця в магнітному полі Венери виникають магнітні бурі, які змушують наше мікросонце гасати по небу. Однак ця думка відпала, як тільки почали діяти чутливі прилади: магнітних бур не було виявлено, а мікросонце й далі гасало по небу, щоразу повертаючись у нейтральне положення. Нашій групі довелося серйозно зайнятись мікросонцем, тим часом як група Анрі Ламеля змушена була сама провадити свої дослідження.
Додатковий огляд нашої печери не дав ніяких наслідків. У печері не було виявлено жодної живої істоти. Всі прилади працювали справно. Ми сушили голови здогадами, не знаючи, що робити.
На Землі також були схвильовані незрозумілою поведінкою мікросонця. До нас через космос линули запитання й поради, проте становище не змінювалось. Ми встановили на нашому командному пункті в печері цілодобове чергування. Щоразу, як тільки мікросонце відлітало вбік, черговий рухом важелів повертав його на попереднє місце.
За кілька днів ми дійшли висновку, що раптові стрибки мікросонця викликані, очевидно, технічною недосконалістю електростатичних керівних установок.
Тепер наше завдання полягало в тому, щоб з’ясувати, який саме вузол погано працює. Саме собою це завдання здавалося надзвичайно простим: досить було вимкнути на якийсь час установки і перевірити їхні блоки. Однак це було дуже небезпечно. Ніхто не міг сказати достеменно, як це позначиться на поведінці мікросонця — чи не призведе це до катастрофи. З іншого боку, ставало не менш небезпечно продовжувати наш дослід: раз керуючі установки ненадійні, отже однієї прекрасної хвилини мікросонце може взагалі вийти з-під контролю.