Він дістав з кишені хустку і витер спітніле чоло.
— Поки що нічого нема.
Люди розбрелися по всій ямі, шукаючи уламків.
— Ілля Петрович! Ілля Петрович! Ходіть мерщій сюди! — раптом ледве чутно долинуло до нас з глибини кратера.
— Знайшли?
Порив вітру заглушив відповідь. — Доведеться йти. А ви рушайте до місця найбільшого викиду породи, на північний схід. Там, мабуть, можна хутчій знайти уламки. У вас рука легка, спробуйте…
Він швидко пішов по схилу ями туди, де стояла група людей. Іти по нахиленій площині йому було явно незручно. Він старанно ставив навскіс ступні ніг, щоб не посковзнутись униз до центра ями. Я не стримався і крикнув йому вслід:
— Ілля Петрович! — Він обернувся. — Ви знаєте, що сказав би вам Козьма Прутков?
— Ні, не знаю. А що б він міг сказати?
— «Не йди по косогору — чоботи стопчеш!» Підіймайтесь нагору та йдіть по рівній місцині.
Він усміхнувся, виліз із ями, помахав мені привітно рукою і швидко закрокував далі.
Я стояв край ями і намагався уявити собі, як стався вибух.
…З великою швидкістю гігантський болід врізався в землю і, за мить перетворившись на клубок газу, всередині якого розвинулись надзвичайно високий тиск і температура, вибухнув, мов надпотужна бомба, змітаючи та спалюючи все на своєму шляху. Якщо справді все відбулося саме так, то годі було сподіватися знайти бодай мікроскопічний шматочок метеорита в цій ямі. Якщо ж від метеорита залишились уламки, то вибухом їх мало б розкидати на багато кілометрів навкруги…
Прекрасна думка раптом промайнула в моїй голові. Другий болід! Він летів слідом за першим на північний схід. Перший болід врізався в землю і вибухнув. А другий? Адже він у цю мить був ще в повітрі, і по ньому з страхітливою силою вдарила зустрічна вибухова хвиля від першого боліда. Від цього удару другий болід мусив би розлетітись на тисячі дрібних уламків, які, змінивши напрямок свого польоту, були відкинуті назад, на південний захід. Назад! Не на північний схід, а на південний захід!
Я вирішив тут же перевірити себе і рушив на південний захід, уважно дивлячись собі під ноги.
Відрізнити уламки метеорита від простого каміння нескладно. Уламок мусить мати особливий колір або ж магнітні властивості, якщо він залізний; поверхня його часто буває вкрита невеликими виразками-регмагліптами, що утворюються через нерівномірне нагрівання метеорита.
Я пам’ятав усі ці ознаки і, помітивши якийсь камінь, несхожий на ті, що лежали навколо, оглядав його, підносив до нього магніт, прискіпливо відшукував віспинки опіків і… найчастіше жбурляв геть. Тільки деякі, найпідозріліші камені я клав до польової сумки. Коли я промандрував декілька кілометрів, ремінь сумки так намуляв мені плече, що я вирішив перепочити і сів на стовбур поваленої піхти. Висипавши каміння з сумки, я зрозумів, що даремно тяг його на собі декілька кілометрів: жоден з каменів не був метеоритом.
Я озирнувся. Кругом чорні стовбури повалених вибухом дерев. Одне вугілля. Раптом на обгорілому стовбурі модрини я помітив блискучий яскраво-голубий предмет. Я підбіг до дерева і побачив, що в ньому застряв якийсь прозорий червонуватий камінь. За кілька хвилин камінь, вирубаний разом зі шматком стовбура, лежав у мене на колінах. Він був невеликий, приблизно з півдолоні завбільшки. Грані в нього були гладенькі, мов у вару, коли його сильним ударом розбивають на шматки. Камінь гарно переливався червонуватим кольором, але коли я глянув крізь нього на хмари, він раптом став голубий. Камінь пропускав крізь себе лише голубі промені, а відбивав червоні. Я знову й знову підносив камінь до очей — колір його так само змінювався.
Мені ніколи раніше не випадало займатися ні мінералогією, ні геологією, і тепер я вельми пошкодував про це. Колись я випадково потрапив до мінералогічного музею і зараз пригадав, що бачив там один невеликий, з горошину, камінь, здається олександрит, що ставав то червонавий, то синюватий, залежно від того, за якого освітлення його роздивлялися — за природного чи за штучного. Але це було зовсім не те, що я спостерігав тепер.
Помаленьку розхитуючи камінець, я витяг його із шматка дерева. Метеорит чи ні? Якщо так, то починає справджуватись моя гіпотеза… Невже не метеорит? Але звідки ж іще взятися такому каменеві у стовбурі модрини, як не від вибуху боліда? Камінь міг встромитися в стовбур, тільки падаючи з неба. Чи, може, його загнала в стовбур людина? Ні, останнє неймовірно — камінь, як видно з усього, коштовний або напівкоштовний. Знайти б ще отакий камінь, і ні в кого не лишилося б сумнівів, що це справжній метеорит. Ще один! Я зловив себе на тому, що хвилююся, як усякий дослідник, коли в його руках кінчик нитки, — досить потягти за нього, і клубок розплутається.