Коли на одинадцятий день нам оголосили, що скінчився карантин, усі якось розгубились.
— Куди ж іти? — спитав зніяковіло Гапек.
— А чому обов’язково йти? — заперечив Ламель. — Нема куди йти — сиди вдома.
— Ну, як же це! Карантин знято, а я сидітиму.
— Їдьмо всі гуртом на сусідню овечу ферму до моєї дочки, — втрутилась Олена Миколаївна. — Вона давно вже нас запрошує.
В сільському містечку нас зустріли з несподіваною урочистістю.
Великий зал їдальні, де на нашу честь приготували святковий обід, виявився повнісіньким. Бачачи довкола багато по-дружньому усміхнених облич, я раптом дуже чітко зрозумів, чого саме не вистачало нам на далекій Венері, чому там, у вузькому колі друзів, зайняті надзвичайно цікавою роботою, ми все-таки відчували себе самотніми і серцем тяглися до рідної Землі. Я зрозумів, що нам не вистачало великого людського колективу, гурту тих, для кого ми працювали, не вистачало їхньої щиросердої підтримки, їхнього співчуття, їхньої радості, їхньої оцінки.
По обіді, коли всі вирушили до клубу, щоб подивитися фільми, зняті нами на Венері, до мене підійшла Олена Миколаївна.
— Олександре Олександровичу, тут є переговорний пункт, звідки можна зв’язатись по радіотелефону з ракетопланом Джемса Конта.
— Ви зараз підете?
— Атож. Я хочу дізнатись, як їхні справи, як Ярослав, Челіта…
— Я з вами…
Група Джемса Конта домоглася безсумнівних успіхів. Роботу над випробуванням моделі плавучого дзеркала було майже закінчено. Джемс Конт показав нам це. Важко було повірити, що ця велетенська п’ятдесятикілометрова блискуча споруда вільно літає у міжпланетному просторі і зовсім невагома.
Своєю ввігнутою частиною плавуче дзеркало було обернене до Місяця. Конт повільно повертав його. Раптом на екрані промайнула ділянка поверхні Місяця. Кілька секунд було видно відбитки людських ніг на місячному попелі, відтак з’явилася постать людини, одягненої у звичайний скафандр, вона комусь махала рукою. Збільшення було таке велике, а зображення таке чітке, що на скафандрі незнайомця можна було роздивитись кожен шов. Це видіння щезло так само швидко, як і з’явилось.
— Джемсе! Джемсе! — закричала Олена Миколаївна. — Поверніть ще раз ваше плавуче дзеркало.
— Навіщо?
— У поєднанні з об’єктивом вашого телепередавача воно є прекрасним телескопом!
Ярослав Павлович і Джемс Конт засміялись.
— Правда, вражає? Ми самі недавно відкрили це.
Цим ефектом особливо був задоволений Ярослав Павлович. Його, як астронома, це відкриття цікавило найбільше. Він уже підрахував, що кутове збільшення цієї оптичної системи у багато разів перевищує те, яке дають найдосконаліші телескопи.
Другого дня учасники обох наших експедицій роз’їхались. Усім необхідно було відпочити після важкої подорожі.
Олена Миколаївна, Чжу Фан-ші і я поїхали в Торітаун. Ми поспішали перш за все зустрітися з тими, хто разом з нами створював перше мікросонце.
Вся наша лабораторія вже перейшла в новостворений Інститут мікросонця. Туди ми й передали матеріал про наслідки випробування мікросонця та зробили спеціальну доповідь. Одночасно ми ознайомилися, у якому стані справа з підготовкою наступу на крижану Антарктиду.
Закінчивши справи, я і Олена Миколаївна повернулись назад, вирішивши провести свою відпустку біля Коралового моря.
Ми зайшли до Ані і несподівано для себе застали в неї Ламеля.
— Анрі? — здивувалась Олена Миколаївна. — Яким вітром вас знову занесло сюди?
— Скучив за диплодоком, — відповів він і при цьому усміхнено подивився на Аню. Та зашарілась і опустила очі.
— Ні, справді, чого ви так швидко повернулись?
Анрі перестав усміхатись і вже зовсім серйозно відповів:
— Задумав я, Олено Миколаївно, один дослід. Не знаю, щось вийде в мене чи ні, але спробувати варт.
— Що це за дослід?
— Спробую виростити швидкорослі папороті на Землі. Директор ферми каже, що це чудовий корм для худоби.
— А від цього «чудового» корму тварини не почнуть здихати? — спитала недовірливо Олена Миколаївна.
— Ні, здихати не будуть, це ми вже з’ясували, а ось чи їстимуть вони папороті, поки що невідомо. Якраз Аня, — додав він, знову загадково всміхаючись, — і допоможе мені як фахівець-вівчар.
— А чи вдасться виростити папороті? — спитав я. — Ґрунт, повітря, тривалість доби — все це дуже відрізняється від того, до чого вони звикли на Венері.
— Ґрунт ми відповідним чином приготуємо. А до нашого повітря рослин привчатимемо поступово. Звичайно, ми допускаємо й негативний результат нашого досліду, та спробувати все-таки слід.