— Ех ти, вічний бурлака. А як же Єреван? Пам’ятаєш, на Венері ти все марив ним?
— Пам’ятаю, та цього разу я відчуваю, що не всиджу на одному місці навіть у любому Єревані.
— Скажи, ти довго тут пробудеш?
— Не знаю. Як Челіта.
— Куди вона їде?
— У Мексіку, до батьків.
Незважаючи на наші умовляння ще погостювати, Челіта і Шаумян поїхали увечері того самого дня. Ми всі гуртом провели їх і повернулись додому. Всім раптом стало сумно. Приїзд Челіти яскраво нагадав нам про Віктора.
— Скоро й ми поїдемо з Коралового моря, — промовила замислено Олена Миколаївна. — Закінчується наша відпустка.
Розділ тринадцятий
ЗЛИТТЯ ІДЕЙ
Дзвінок професора Брамса з Інституту фізичної хімії застав нас у ту мить, коли ми з Оленою Миколаївною зібрались до Інституту мікросонця. Там призначено було обговорення чергового проекту, присвяченого боротьбі з водами Антарктиди.
— Завітайте до моєї лабораторії, — попросив нас Брамс. — Так, я знаю, що ви поспішаєте на засідання, але це дуже важливо і безпосередньо стосується проблеми освоєння Антарктиди. Хвилин п’ятнадцять у вас знайдеться? Ну от і гаразд. Довше я вас не затримаю.
Минув тиждень після того, як ми повернулися з Коралового моря. В Інституті мікросонця панувала напружена обстановка. Було з’ясовано, що мікросонце зупинило обледеніння Антарктиди.
До цього часу лишалось неясним, куди подіти велетенську масу води, яка утвориться після танення антарктичної криги. Багато колективів учених працювало над цією проблемою, та поки що жодного проекту не було схвалено.
— Проходьте! — відчинив перед нами двері професор Брамс. — Я вас попрошу просто до мого робочого кабінету. Сідайте, — показав він на стільці. — Хочете чаю?
— Ні, ми тільки що поснідали, — відповіла Олена Миколаївна, спостерігаючи, як Брамс підсунув до себе склянку міцного чаю та обережно поклав у нього вісім шматочків цукру.
— Це рекомендується для всіх важкоатлетів чи ви просто ласий до солодощів? — жартома сказала Олена Миколаївна. — Ми поспішаємо. Якщо можна, давайте зразу братися до діла.
— А ми вже взялися! — всміхнувся Брамс, уважно дивлячись, як поверхня чаю опукло виступає над вінцями склянки. — В мене до вас одне запитання. Скажіть, у чому суть проекту, який ви сьогодні маєте обговорювати?
— Автори проекту пропонують воду від розтопленої криги перетворити на пару під великим тиском та у вигляді велетенського струменя викинути за межі атмосфери.
Брамс похитав головою.
— А інших, конструктивніших проектів повного освоєння Антарктиди немає?
— Поки що нема.
— Спасибі за інформацію.
— Ви тільки для цього й викликали нас до себе? — здивувалась Олена Миколаївна.
Професор Брамс мовчки помішував чай ложечкою у своїй склянці, стежачи, як в’юняться в ньому густі смужки цукрового розчину.
— Ні, звичайно, не лише для цього, — сказав він нарешті. — У мене теж з’явились деякі ідеї, і я хотів розповісти вам про них. Подивіться на цю склянку з чаєм. Ви назвали мене ласуном, коли я поклав у неї вісім грудочок цукру. Та я зробив це лише для того, щоб пояснити свою, думку. Спочатку шматки цукру витіснили із склянки воду, яка дорівнювала їхньому об’ємові. Тепер же вода знову опустилась до попереднього рівня. Чим це пояснюється, ви можете сказати?
— Ви задаєте дитячі запитання, Брамсе! — усміхнулась Олена Миколаївна.
— Не ображайтесь. Ми часом забуваємо про найпростіші, але вельми корисні речі. Дайте відповідь на моє запитання.
— Будь ласка. Рідина має молекулярну будову, — відповіла, трохи знітившись, Олена Миколаївна. — Цукор також. Молекули води не притиснуті щільно одна до одної, між ними є проміжки. Ось у ці проміжки і потрапили молекули розчиненого цукру. Тому загальний об’єм води у склянці майже не збільшився. Ви задоволені?
Зненацька посмішка зникла з лиця Олени Миколаївни.
— Стривайте! Це було б… Ні, не те. Яке відношення має все це до розтоплення антарктичної криги? Адже воду у воді не розчиниш? Вода океану не чай, а крига Антарктиди — не цукор…
Брамс відсунув склянку.
— Бачу, зацікавились. Я так і гадав. Ходімте зі мною до сусідньої кімнати.
Там була лабораторія. Понад стінами цього великого приміщення стояли складні, незнайомі мені прилади. Брамс одягнув товсті гумові рукавиці і вийняв із штатива закорковану пробірку з густою темно-коричневою рідиною. Він потряс пробіркою в повітрі. Темна рідина спінилася дрібними бульбашками.