— Це каталізатор-домішка, — коротко пояснив Брамс.
Він підійшов до великого циліндричного приладу, що зовні нагадував мініатюрний синхрофазотрон, і вилив у нього з пробірки трохи рідини. Відтак увімкнув рубильник на мармуровому щиту. Циліндричний прилад протяжно загув. Брамс діяв тепер мовчки, нічого не пояснюючи. Вилив усередину приладу відро води і збільшив напругу. Потім швидко закрив кришку приладу та вичікувально подивився на нас. Минуло кілька секунд, і раптом передня стінка приладу розсунулась і звідти з’явилася світло-коричнева м’яка стрічка з темними прожилками. Вона витікала з приладу безперервним струменем, складалась витками. Її пістрявий візерунок був схожий не то на шкуру леопарда, не то на шкуру пітона.
— Що це? — спитала Олена Миколаївна.
— Особливий пінопласт. Його одержано шляхом розкладу води на складові елементи за допомогою нашого каталізатора-домішки.
— Тверда речовина з води?
— Авжеж. У нашому приладі від дії коричневого каталізатора-домішки і високої температури відбувається розпад води на складові елементи. Їхні атоми втрачають свою електронну оболонку та сполучаються в нові молекули, утворюючи при цьому пінопласт. Тверде тіло, яке ви зараз бачите, має ще одну чудову властивість.
Брамс різким рухом відірвав шматок стрічки пінопласту і підійшов до скляної посудини, наповненої водою майже по самі вінця.
— Дивіться уважно, — сказав Брамс. — На утворення цього шматка пінопласти пішло майже відро води. Зараз я опущу шматок у посудину, а ви стежте за рівнем води у ній.
Стрічка пінопласту, занурившись у воду, спустилася на дно. Минуло декілька хвилин, і на наших очах пінопласт повністю розчинився.
— Ви розумієте? — спитав Брамс. — Адже, по суті, я влив сюди майже відро води, а рівень води в посудині не піднявся.
— Просто не віриться! — вигукнула Олена Миколаївна. — Покажіть нам, як ви робите ваш пінопласт?
В цю ж хвилину мій наручний годинник, в якому був радіотелефон, тихо задзвонив,
— Олександре Олександровичу, — почувся з циферблата голос Чжу Фан-ші, — де ви з Оленою Миколаївною? Я говорю із залу засідань. Обговорення проекту вже почалося.
Олена Миколаївна і Брамс прислухались до його голосу. Чжу Фан-ші говорив зовсім тихо, мабуть, намагаючись не заважати своїм сусідам. Олена Миколаївна взяла мене за руку і піднесла годинник до рота.
— Чжу, не гнівайтесь. Ми в Інституті фізичної хімії у професора Брамса. Він показує нам, як розчиняти воду у воді.
Я ясно уявив собі розгублене обличчя Чжу Фан-ші. Мабуть, зараз він уже не так уважно слухає доповідь, а, потираючи за звичкою лівицею праве вухо, намагається вгадати, що ж запропонував нам Брамс.
По дорозі в інститут Олена Миколаївна спитала у Брамса.
— Скажіть, чи багато треба вашого каталізатора-домішки?
— У мільйони разів менше, ніж води. Для освоєння Антарктиди слід побудувати приблизно вісім заводів, які б виробляли каталізатор.
— А як пінопласт, розчиняючись у воді, діє на живі організми?
— Повністю я не зможу відповісти на це запитання. Наша лабораторія провела досліди лише на деяких рибах, а головне — на планктоні, цьому началу всіх начал життя в океані. На присутність пінопласту планктон не прореагував.
Повідомлення Брамса викликало величезний інтерес. Його проект схвалили одноголосно. Тепер можна було розпочати проектування та будівництво установок, які б виробляли пінопласт і каталізатор-домішку.
— Ви зможете очолити підготовчі роботи? — запитав у Брамса голова зборів, коли той кінчив відповідати на запитання присутніх.
Брамс трохи розгубився. Виручила його Олена Миколаївна. Вона запропонувала виділити йому на допомогу п’ять-шість фізиків, щоб протягом двох місяців виробити план практичних робіт.
Два місяці — термін великий і воднораз дуже короткий, залежно від того, що слід зробити за цей час.
Іхтіологічний відділ Інституту мікросонця відрядив кілька експедицій у район Антарктиди з метою виловити якнайбільше різновидів морських тварин і риб, аби дослідити вплив на них розчину пінопласту.
Спеціальна експедиція привезла пробу криги з різних районів Антарктиди, щоб визначити, у яких пропорціях слід застосовувати каталізатор-домішку для одержання пінопласту. В Атлантичному, Тихому та Індійському океанах було взято багато проб води з тим, щоб в експериментальний спосіб з’ясувати, як розчиняється пінопласт у цих водах. Все це, вкупі взяте, дозволило визначити, скільки треба побудувати заводів для виробництва каталізатора-домішки, скільки часу необхідно, щоб розтопити кригу Антарктиди, чи не загинуть в океані тварини й риби і що взагалі відбуватиметься в океані, коли в ньому розчиниться величезна кількість пінопласту.