Выбрать главу

Невідомо, скільки ще часу ділилися б ми враженнями, якби Чжу Фан-ші не помітив скелю, що чимось була схожа на ту, в яку вдарив сніп проміння від ракети. Ми підлетіли до неї. На наше велике розчарування, на скелі не було жодних слідів, які свідчили б, що колись тут сталась така важлива подія. Нам не хотілось вірити в це. Ми якнайретельніше оглянули всю скелю. Нічого! Анінайменшої вибоїни чи оплавленого каменю на ній не було.

— Ну що ж, — зітхнув після довгих пошуків Джемс Конт. — Врешті-решт саме по собі кільце є досить вагомим доказом.

— Стривайте! — обірвала його Олена Миколаївна. — А подивіться на наш майданчик з валуном, адже звідси його не видно! Це ж говорить про те, що ми обстежували зовсім не ту скелю. Он сусідня скеля, звідти майданчик з кільцем буде видно. Летімо до неї!

Не треба було довго оглядати поверхню сусідньої скелі, щоб побачити на ній величезну западину у формі правильного кола з оплавленими рівними краями. Западина була така незвичайна, що зразу ж поставала думка про її штучне походження. Вона була заввишки зо три людських зрости. Хтось висловив думку, що по цьому сліду можна досить точно визначити розміри фотонної ракети велетнів.

— Цікаво, дуже цікаво… — бубонів Чжу Фан-ші, обмацуючи гладеньку стіну западини. — Це вже не гіпноз, не навіювання, а реальний предмет, який можна не лише помацати рукою, а й сфотографувати. Зараз я це зроблю.

Він сфотографував нас на фоні западини, потім окремо саму западину під різними кутами.

Деякий час ми оглядали місцевість навколо скелі, намагаючись знайти ще який-небудь слід перебування на нашій Землі таємничих білих велетнів. Але більше нам нічого не вдалося виявити.

Ми повернулись назад до майданчика, де лежало кільце, і застали там дивну сцену! Інагос стояв, похитуючись, стиснувши долонями скроні.

— Інагос! — покликала його Олена Миколаївна.

Він навіть не обернувся на голос. Ми висіли в повітрі по другий бік кільця і з подивом дивились на палеонтолога.

— Чи не збожеволів він з радощів? — спитав Чжу Фан-ші.

У цей час Інагос, похитуючись, ступив уперед, протер очі руками. Ми зрозуміли, в чому річ.

— Навіщо ви знову вмикали кільце? — спитала його Олена Миколаївна.

— Мені без вас раптом спало на думку, що воно більше не діятиме, і я вирішив перевірити…

— Що ж вийшло?

— Я бачив ту саму картину… Ми детально розповіли Інагосу про западину в скелі. Він був до нестями радий.

— Треба негайно повідомити про нашу знахідку. Я відчуваю, що вона задасть роботи палеонтологам, лінгвістам, астрономам, етнографам, астронавтам, конструкторам ракет і вченим багатьох інших спеціальностей. Перед нами відкривається можливість краєчком ока зазирнути в дуже далеке майбутнє. Ви встигли зробити знімок западини на скелі?

ЕПІЛОГ

…Багаття догоряло. Язики полум’я все рідше й рідше з’являлися на вкритих білим попелом сучках хмизу. Поблискуючи червоними цятками, ледве теплів жар. Настала ніч. Вона обгорнула нас чорним холодним покривалом. З моря потяг свіжий вітерець, дурманячи прохолодою й запахом водоростей. У небі зайнялись яскраві зірки, і тільки на заході, за горами, все ще висіла багряна заграва: то мікросонце здалеку посилало своє останнє в цей день проміння перед тим, як сховатися за обрієм.

Було тихо навкруги. Тільки слабкий плескіт хвиль порушував урочисте безгоміння ночі. Я позбирав навколо вогнища незгорілі галузки і кинув їх на жар. До неба побіг, клубочачись легкий струмінь прозорого диму, по хмизові затанцювали маленькі вогники, і знову на кілька хвилин яскраве полум’я освітило все навкруги.

Вічний вогонь… Колись, сотні тисяч років тому, навколо вперше запаленого багаття сиділи первісні люди. Вони із страхом і подивом дивились на незрозуміле, таємниче полум’я, яке зразу зробило їх могутнішими від усіх інших мешканців планети. Про що вони думали? Які гадки запалювали їхні очі радісним блиском?

Важко відповісти на це. Звісно, вони й на думці не мали тоді, що від простого багаття люди через тисячоліття прийдуть до небаченої влади над природою, стануть володарями не тільки своєї планети, але й інших світів.

Я дивився на згасаючий вогонь, і рука сама тяглася по чергову гіллячку, що могла хоч ненадовго продовжити життя маленького вогнища.

Що ж буде далі з людством? З певністю передбачити, якого технічного прогресу воно досягне, поки що просто неможливо. На моїх очах стались такі грандіозні зміни, про які раніше я навіть не міг і мріяти.