«Там, де світить оранжеве сонце, онуки ваших онуків знайдуть нас!» Не до людей кам’яного віку, а до нас, їхніх далеких нащадків, були звернені ці слова білих велетнів. «Шукайте, і ви розгадаєте багато таємниць, над якими зараз сушите собі голови! — мов говорили вони нам. — Шукайте, і перед вами відкриється ваше майбутнє!»
Майбутнє! Воно кличе нас уперед, як найчудесніша мрія. Воно завжди — далеке і близьке, мов вогник уночі: йти до нього далеко, але світло його вказує путь подорожнім і зігріває їх радісним передчуттям близької і бажаної мети. Заради нього безстрашно йдуть вони на тяжкі випробування, на подвиги, навіть на смерть.
За пошуки далекої планети білих велетнів взялись не тільки вчені, але й усі, хто хоч трохи розумівся на астрономії.
Я теж не міг тепер дивитись на небо, не думаючи про оранжеве сонце і білих велетнів. І одного разу мій мозок блискавкою пронизав спогад…
Я раптом пригадав дідуся астронома Іллю Петровича Брадова, що зіграв, сам того не знаючи, дивовижну роль у моєму житті, і ту ніч, коли ми зустрілися з ним у його обсерваторії…
«Перед вами сузір’я Волопаса, — знову прозвучали в моїх вухах його слова. — У центрі ви бачите яскраву зорю Арктур, а недалеко від неї маленьку, ледь помітну зірку спектрального класу К. Коли ми досліджували цей район неба за допомогою радіоскопа, то несподівано натрапили на загадкове явище. Від якоїсь невидимої в телескоп зорі чи планети протягом доби через кожні п’ять годин приймали однакові серії радіосигналів. Нам пощастило записати їх на плівку. Черговість сигналів така періодична, що навіть у людини, позбавленої будь-якої фантазії, мимоволі з’явилася б думка про їхнє штучне походження. Уявіть собі: можливо, там, у тьмяному оранжевому світлі зорі, яка згасає, також живуть розумні істоти і шлють команди своїм міжзоряним кораблям або перемовляються по радіо з людьми іншої планети…»
Я негайно поділився своїми спогадами з Ярославом Павловичем, котрий спостерігав за зоряним небом через новий надтелескоп, створений на базі плавучого дзеркала. Це була велика астрономічна станція, яка літала в міжзоряному просторі.
— Брадов? — перепитав мене Ярослав Павлович. — Пригадую, я читав його праці. Але, здається, в них нічого не було сказано про загадкові радіосигнали. Ви кажете, в сузір’ї Волопаса? Гаразд, ми перевіримо.
Через кілька днів Ярослав Павлович подзвонив мені на Землю.
— Здається, Брадов був правий. Нам дійсно вдалося виявити біля ледве помітної зірки спектрального класу К декілька планет. Одна з них велика. Більша за Землю. Правда, карта зоряного неба не зовсім співпадає з тією, що з’являється в загадковому кільці, але й це можна пояснити. Відтоді, як невідомі прибульці побували на Землі, минуло стільки тисячоліть, що зорі встигли змінити своє розташування… Хтозна, може білі велетні, ті відважні міжзоряні мандрівники, і справді живуть на одній із планет недалеко від Арктура…
…Багаття догоряло. Я дивився на жар, який жеврів, і думав про вічність. Я. прожив надзвичайно довге життя і був свідком величезних змін на Землі. Та що значить життя однієї людини у порівнянні з вічністю?
Життя існує на Землі понад два мільярди років. Людське суспільство налічує понад мільйон років. Історія цивілізації охоплює всього тільки декілька тисячоліть. Життя людини триває сто — сто п’ятдесят років. Це мікроскопічно мало у порівнянні з безкрайньою вічністю. І все ж вона не гнітить нас. Життя кожної людини яскраве, своєрідне і неповторне, сповнене великого змісту і завжди лишає після себе слід.
Людина перетворює континенти, руйнує гори, створює моря, осушує болота і зрошує пустелі, не чекаючи, коли це зробить час.
Минуть віки, і сам час стане підвладний людині.
Час може зруйнувати нашу маленьку планету, загасити наше сонце. Але людина не загине. Вона заселить інші світи або створить нові планети з матеріалу Всесвіту; вона оживить наше сонце, коли воно стане згасати, або ж запалить нове світило, перед яким наше мікросонце буде не більше як дитячою іграшкою, примітивною, спрощеною моделлю.
Людству жити ще мільйони і мільярди років, і неможливо зараз передбачити, якого технічного і культурного прогресу досягнуть люди, які проблеми хвилюватимуть тоді їхній неспокійний розум і серця.
Передбачити неможливо. А дізнатися…
Якщо ми зуміємо налагодити зв’язок із тим далеким світом, вісточку від якого ми одержали у вигляді загадкового кільця, ми зможемо дізнатись дещо і про майбутнє Землі.
А поки що — до роботи, щоб хоч трохи, хоч на один крок наблизити прихід майбутнього — далекої прекрасної мрії.