«Метод Калоуса, — писав Поломестський, — є прикладом помилки у заключній фазі точної логічної конструкції, до якої може привести неправильна інформація. Калоус інтуїтивно визначив фразу «Не сполошить таємничу принаду дружби з тіні саду» як ключову формулу для рішення проблеми і спробував її дешифрувати — звісно, без належної ерудиції і тому помилково. Згадана фраза є цитата (неточна, правильно буде: «Не сполошити таємничої принади дружби з тіні саду)» з фейлетону Леоша Яначека, що був опублікований в «Людових новинах» XXXVI № 256 від 20 квітня 1928 року. В цьому фейлетоні йдеться про музичну шкатулку у Бертрамці (тут записаний також «наспівно» і голос її дзвіночків), отже, він без усяких сумнівів стосується Моцарта.
Таким чином, твір, тотожність якого має бути встановлена, не Presto з «Серенади» Іші Крейчі, а увертюра до опери Вольфганга Амадея Моцарта «Весілля Фігаро».
Докази: а) Непрямий (за методом пана Калоуса).
В тексті містяться у прихованій формі не лише поняття, що характеризують кравця (нитка, голка, наперсток і т. д.); поняття «ножиці» щодо способів вживання цього робочого інструмента є багатозначним. Ножиці так само добре можуть вважатись і перукарським інструментом. А слово «бритва» також не менше сигналізує про загострену увагу до перукарського ремесла.
З-під уваги Калоуса цілком випало справжнє значення слова «веселість», яке стоїть в анонімному тексті (додаток Е) якось зумисне відокремлене як закінчена самостійна фраза. Калоус без сумніву інтерпретував його як синонім слова «радість», як вираз радісного сяяння твору. Але ж «веселість» в звичайній мові автора рецензії не може означати ніщо інше крім зміненої форми поняття «весілля».
Доказ б). Прямий.
Калоус допустився кількох помилок: найбільше тим, що спробував ідентифікувати твір виключно за матеріалами одного типу, з письмового аналізу твору. Він не зважав на ширші зв’язки, і це привело до фатальної помилки. Він і не подумав познайомитися ближче з суб’єктом, із спадщини якого походили письмові матеріали. Отже, він не з’ясував, що Ондржей Домовіт Фігар був чудовим досвідченим перукарем, який активно працював за своїм фахом більше 40 років на комунальних підприємствах міста Праги і вмер заслуженим майстром свого цеху. (Примітка під рискою: мені соромно в цьому зв’язку звернути увагу на такий доказ загального наукового неуцтва Калоуса: «числове вираження» композиції, згідно з Калоусовим додатком «Аналіз поля вільних відхилень» — це ті значення, з яких «дослідник» через їхню «узагальненість», «на жаль», не міг нічого вичитати — ті «точні дані» є ніщо інше, як ряд кравецьких записів розмірів різних частин тіла замовни!!!).
Фігар, як зрештою усі цирульники старої школи, був великий веселун. Ще учнем він полюбив музику, мав непоганий баритон і завжди співав працюючи. Частіше за все Россіні і Моцарта. І найохочіше «Non piu andrai»[3], бо взагалі любив «Весілля Фігаро» над усе.
Що ж дивного в тому, що в день свого весілля — весілля Фігара — він забажав послухати свій «гімн», як він казав? У Празі тоді не ставили оперу Моцарта на сюжет Бомарше. Отже, не залишилося нічого іншого, як поїхати в день церемонії прямо зі староместської ратуші на концерт празького симфонічного оркестру ФОК, в програмі якого, складеної з відомих увертюр, зазвучала також і увертюра до «Весілля Фігаро».
На Фігара це справило незабутнє враження. То ж хіба дивно, що він зібрав і зберіг — у формі вирізок і копій-всі рецензії, які вийшли після концерту в рубриках «Культурне життя» газет і журналів і в спеціальних публікаціях?
Висновок тут простий: дата весілля Амалії і Ондржея Фігар тотожна з датою концерту оркестру ФОК, на якому була виконана увертюра до «Весілля Фігаро». Досить було зазирнути в старанно ведені записи публічних виступів оркестру ФОК і їхньої програми за останні 100 років, щоб наш висновок підтвердився. Знайти оригінали належних рецензій в музейних екземплярах відповідних річних підшивок періодичних видань на основі дати весілля було неважко: зв’язок з увертюрою до «Весілля Фігаро» (заголовками, іншим контекстом) ясно підтвердився. Цим безперечним доказом спростовано вбогу і ненаукову теорію Калоуса.
Примітка І. Калоус міг би сам прийти до цього висновку, якби він замість марних міркувань систематично проглянув усі 37 річних підшивок газети «Скрипичний ключ» і 1250 підшивок сімдесяти чотирьох інших періодичних видань, куди встановлені ним рецензенти писали або могли писати статті. Зрештою, це було його обов’язком. Не треба нічого залишати випадковостям.