Спочатку він узяв тихий акорд, потримав його, регістрами змінюючи його забарвлення і підвищуючи динамічну інтенсивність аж до громового плено — повного звучання. Потім він пробіг мануали швидкими пасажами і нарешті несміливо заграв власну малу пасторальну прелюдію в A-dur.
Коли він закінчив, в залі — очищеному і упорядкованому — розлігся незвичайний звук. Друзі аплодували Тарові.
МАДРИГАЛ
Коли Асдрубал Моваджеріо відчинив двері до кабінету архіваріуса, то вмить зрозумів, що сталося щось незвичайне. За масивним письмовим столом, заваленим купами старовинних видань та рукописів, над якими старий проводив цілі дні, а то й ночі, Пінеллі не було. Минув деякий час, поки Моваджеріо угледів його в ніші еркеру. На підвіконні лежали розгорнуті книги та журнали: зсунувши окуляри на зморшкуватий лоб, Пінеллі кидався від однієї публікації до іншої і щось звіряв у них з товстим фоліантом, який тримав у руках. Сердито сіпав головою, буркотів. Асдрубал підійшов і привітався.
— Ви Ненну знаєте? — гарикнув на нього Пінеллі замість привітання. — Не знаєте! Де вже вам знати. Він жив три з половиною сотні років тому в Неаполі. А Джезуальдо? Карло Джезуальдо, князь Венози, це вам також нічого не говорить?
Асдрубал наспівав початок мадригалу «Dolcissima mia vita «— «Пресолодке моє життя».
— Ну от. Хоч дещо знаєте. Отже, той Ненна, шановний пане, Помпоніо Ненна, навчав музики вищезгаданого дона Джезуальдо, обдарованого внука неапольського архієпіскопа Альфонса. Навчав його мензуральній нотації та гри на різноманітних інструментах, особливо на лютні. Хочете чаю? — полагіднішав раптом Пінеллі і, не чекаючи відповіді, поплентався на кухню. Було чути, як він набирає воду і запалює плитку.
Моваджеріо швидко пробіг зацікавленим поглядом по літературі, розкладеній на підвіконні. Це були праці Аріенці, Кейнера та Паннена, «Життєписи світських дам» Брантома, «Колодязь святої Клари» Анатоля Франса, монографія Грея і Гесельтіна «Князь Венози — музикант та вбивця» та інші, мабуть, все, що будь-коли писали про Карло Джезуальдо.
— Уважно прогляньте все, — озвалося від дверей — дізнаєтесь казна-що. Всі ці панове в один голос твердять, що двадцятишестирічний дон Карло одружився на донні Марії д’Авальос з неапольського шляхетного роду. Щасливий шлюб згодом почали псувати ревнощі князя, які все зростали і були скеровані, головним чином, проти герцога Андрії Фабріція Караффи. Кульмінація драми сталася десь у 1590 році: Караффу і донну Марію вбили, нібито за наказом Джезуальдо. Так от, ця подвійна смерть оповита таємницею: ніхто взагалі нічого доладно не знає. А я зараз…
— Здається, кипить вода, — сказав Моваджеріо несміливо.
— Я також чую, — урвав старий, зник на кухні і за хвилину з’явився знову із двома чашками чаю, як Асдрубал знав уже наперед, дуже слабкого і несмачного.
— Я був у Барі, — почав архіваріус, запалюючи сигару. — Копирсався там у нерозібраних фондах і дещо знайшов. Він постукав по фоліанту, який саме тримав у руках, коли Моваджеріо зайшов.
— Це рукописні мемуари Помпоніо Ненни, розумієте? Біс його знає, як вони туди потрапили. Ненна, кажуть, походив з Барі. Можливо, на схилі віку він повернувся на батьківщину… Ці мемуари не лише страшенно цікаві, але й цінні з погляду загальноісторичного і музикознавчого — хоча б тільки заради опису музичного життя Неаполя наприкінці XVI століття!
З них випливає, що Ненна жив у палаці князя Венози не менше десяти років. Тому досить детально описує свого учня. Хвалить його майстерну гру на лютні — та й як не хвалити йому плоди своєї праці! — пише, з яким інтересом вивчав Джезуальдо старих грецьких теоретиків, і робить з цього висновок про його любов до хроматизму. Згадує також про цікавий експеримент, або скоріше — незвичайну ідею дона Карло: дванадцять своїх слуг, здібних і виучених співаків, він поставив у ряд і дав кожному по одному тону хроматичної гами в межах октави. Потім він складав і зразу ж давав виконувати прості мелодії та цілі композиції так, що кожний вокаліст у лівреї в потрібну мить і на певний час тягнув завжди ту свою єдину ноту.
— Це надзвичайно цікаво, — озвався Асдрубал, — адже йдеться про той самий принцип, на якому була заснована — правда, набагато пізніше, — російська рогова музика. Проте… ви сказали дванадцять… хроматична… в ряду?