Щось дзенькнуло. Фалоут вибрався зі свого марення. Так, ці вірші: «А русалки в очереті знову коси заплітають» — звичайно, хтось написав, а інший поклав на музику. Але хто? Ботанік подивився на інформатор, що знову задеренчав і вистромив із щілини картку з твердого паперу. Фалоут нетерпляче схопив її, прочитав КОСА — старочеський різдвяний обряд, плетіння вінків із гілок хвойних дерев (див. Крольмус, Зільберт та ін.), ВІЛИ[11] В ОЧЕРЕТІ — будівлі для відпочинку буржуазії, розташовані на берегах невпорядкованих водойм.
Фалоут розлючено роздер картку й копнув ногою апарат. 3 циліндричного корпусу злетів верх й покотився по землі. Старий вдарив себе по лобі: ну, звичайно, Врхліцькі[12]! «Весняні романси»! Фібіх! І не тільки Фібіх. Він згадав не лише прізвище композитора. Так, так: «Казкова сюїта». Третя частина, епіграфом до якої були вірші Врхліцького.
Ян Фалоут підвівся, блаженно всміхаючися, знайшов у каталозі картку «phragmites communis» (тобто очерет звичайний) й на чистому аркуші написав каліграфічним почерком: Отакар Острчіл «А русалки в очереті знову коси заплітають». Потім хвильку подумавши, додав інші дані, потрібні для програмування тексту і образного супроводу, перемикнув інформатор на синтезування, — і за мить уже з цікавістю дивився на проекційному екрані науково-популярний фільм про використання, вирощування та збирання очерету звичайного на ставках Південної Чехії. Архітектоніка фільму була вдало пов’язана з композицією Острчіла, музика якої надавала образному ряду особливого ритму, привабливості й настрою. Коли з останнім звуком скінчився фільм, Фалоут задоволено посміхнувся, загорнув вузьку смужку відеофонічного запису у сріблясту проштемпельовану плівку для континентальних поштових відправлень й надіслав пакет кінематографічній секції Європейського товариства садоводів у Гапаранді, що якраз тоді оголосило конкурс на найкращий науково-пропагандистський матеріал у галузі водної флори. Премії Фалоут не одержав.
— Фуга демонорум, фуга демонорум… це мені щось нагадує, — Лоран задивився на сірий овал вікна, по шибках безутішно спливали рясні краплі дощу. — Решта — то все дурниці, але та фуга демонорум… А де ти це взяв?
— На горищі однієї хатини на Шумаві. Колись вона, кажуть, належала комусь із моїх предків. Тепер там уже заповідник… Я поїхав туди подивитись… І в такому ящику… там були книги, розумієш: книги — прадавня форма запису думок… на папері, приятелю! Чорт його знає, як воно там збереглося…
— Зажди: ти кажеш — чорт?
— Так. А між тим друкованим папером, зрозуміло, дуже пошкодженим, був зшиток якогось музичного журналу… сторінки порозпадалися, крім однієї, яка була колись роздерта і проклеєна якоюсь прозорою тонкою речовиною… І саме там був той… фейлетон. Так, мені здається, це називалося…
— Фейле тон… це якось звучало?
— Я гадаю, що ні… цей літературний жанр не мав нічого спільного зі звуками… природно, мене цікавило, хто це написав… але шматок паперу був відірваний… літери розмазані… Я прочитав лише щось подібне до «hur» або «wak»…
— Гм. Чорт. Демонорум. Що таке фуга, хотів би я знати… фуга демонорум… Чорт. Як це буде латинською мовою? Демон?
Вінел повернувся до косокутної стіни, яка похило виступала в простір, і тихо промовив:
— Сілое.
З лівого краю спалахнув вузький світловий промінь і осяяв невелику площину посередині опуклого диска. Потому зазвучав приємно модульований: «Діаболюс».
— ТАК! — Лоран широко розвів руками. — Ось воно! Diabolus in musica (Диявол у музиці!)[13]
— Що б це могло бути? — спитав Вінел без особливого інтересу.
12
Гра слів: чеське vrch (верх) нагадує Vrchlicky, — прізвище відомого чеського поета XIX ст.
13
Збільшена кварта, або тритон — інтервал у три тони. Належить до дисонансів. За часів середньовіччя суворо заборонявся, як «Диявол у музиці». — Прим. перекл.