Середа, 12 травня… Рівно сто двадцять років тому за земним часом стартувала перша трансгалактична експедиція Спілки чехословацьких композиторів. Мета експедиції — сузір’я Ліри. Що передувало цій події?
Одного паркого липневого вечора на схилі атомного віку надчутливі локатори, встановлені зразковим колективом народного підприємства «Тесла» в місячному кратері Копернік, зафіксували дивні сигнали, що надходили з Веги. Сигнали з космосу проаналізували за допомогою аудіофонного детектора конструкції Вислоужіла і встановили, що вони мають суто музичний характер!
Негайно відбулося надзвичайне спільне засідання найславетніших представників Академії наук і Спілки чехословацьких композиторів. Після тривалої дискусії одностайно ухвалили послати ракету до сузір’я Ліри і провести там комплексні музичні дослідження.
Вогонь натхнення спалахнув у народі: знову світ переконався, що життя чехів у музиці! Тисячі концертів, спектаклів відбулося на користь «Операції «Ліра», і на початку нового століття все було готове до відльоту ракети. Найбільшу увагу приділили відбору команди. І ось тоді настала моя щаслива година.
Змалку мене вабили дві великі теми: всесвіт і музика. Свідомо спрямував своє навчання так, щоб оволодіти знаннями з обох галузей, вишукуючи передусім їхні спільні елементи. Пильно вивчав твори Йозефа Косми, детально розглянув проблему «мангеймських ракет», яку намітив Ріманн у розборі сонат Бетховена — особливо Місячної (видання 1919 року, І частина, стор. 85). Цікавився — чисто з фахового боку — питанням кастрації та її впливу на силу людського голосу в космічних умовах. (Тоді ж, пишаючись своїми волосатими грудьми, я закохався у скрипачку Астру Лябу, мабуть, лише тому, що мені її ім’я і кругле обличчя нагадували астролябію, стародавній прилад для спостереження зірок).
І, нарешті, я зосередив увагу на перших чехословацьких музичних творах від часів супутників: за наукову працю про хоровий цикл Яроміра Подешви «Вітаю тебе, Космосе», композицію Грегора «Зірки поряд» і про пісні Євгена Сухоня «Ад астра» мені першому в країні урочисто надали звання чехословацького космузиколога.
Це й вирішило мою долю. Разом із шістьма іншими фахівцями в галузі кібернетики і електроніки, теорії і музики, фольклору, акустики, педагогіки та адміністративним керівником Спілки композиторів я відбув трьохрічне тренування на центрифузі (як мені тут стали в пригоді відомості про центрифугальні та центрипетальні сили з часів навчання у консерваторії!), попрощався з рідними. Мене анабіозували, заморозили в крижаному кубі, поклали в гібернизаційний шлюз космічного корабля «Гуквальда».
Ніхто з нас вісьмох не чув пишних слів дев’ятнадцяти вітальних промов; не долинула до нас жодна нота з хору Сметани «Моя зоря», що прозвучала у таку вирішальну хвилину майже пророче. Не відчули жахливого струсу, коли наша новісінька ракета вирушила в мандрівку по всесвіту, не долинула до нас й фуга з Моцартової симфонії C-dur, т. 551, якою зальцбурзьке радіо привітало експедицію, коли наш зореліт минав найбільшу планету Сонячної системи — Юпітер.
Двадцять шість світлових років — така відстань від Землі до сліпучої зірки альфа Ліри-Веги. Саме до неї вела нашу експедицію невситима жадоба людства до пізнання. Двадцять шість років! Для нас це була мить міцного сну. Ми прокинулись — точно за планом — у той момент, коли зореліт, надійно керований кібернетичними автоматами, досяг зовнішньої межі планетних орбіт.
Планетна система Веги вперше була виявлена зондом Шепльтона і докладно описана в рік нашого повернення. Тому лише коротко нагадаю, що система складається з дев’яти планет, котрі наша експедиція назвала — з огляду на панівну роль музики в житті тамтешніх мешканців — іменами міфічних грецьких муз.
Найближче до синьої зірки — приблизно, як Меркурій біля нашого Сонця — обертається розпечена планета Ерато; відносно недалеко від неї-за якихось двадцять п’ять мільйонів кілометрів — невеличка Кліо. Обидві ненаселені, пустельні, як і дві найвіддаленіші планети — Полігімнія та Уранія. В екосфері — решта п’ять планет. Наш корабель узяв курс на найбільшу — Калліопу.
Як з’ясувалося пізніше, на нас чекали: синя хмарна запона, що затуляла поверхню планети, як нашу Венеру, відкрилася над місцем, зручним для посадки земного космічного корабля. Під нами з’явилося місто.