«Дорога Ані, в мене дуже серйозні неприємності. Такі серйозні, що я благаю тебе в ім’я нашого щастя сьогодні ж перебратися на Захід. Про мене дізнаєшся теж там, у комендатурі. Якщо записка дійшла до тебе, подякуй тому, хто її приніс: це вірний друг мій і твій. Незабаром побачимось. Цілую міцно. Твій Михайло».
— О-о! Це дуже цікаво! — прочитавши записку, сказав Хауссон. — Певно, розуміти треба так, що і він прийде сюди?
— Я теж так думаю.
— Добре. Яке звання у вашого друга?
— Капітан. Капітан Скворцов.
— Де він служить?
— Цього я не знаю. Мені відомо тільки, що він працює в штабі.
Посельська добре бачила, що Хауссон уже майже не володіє собою і не намагається приховувати, як цікаво і важливо для нього все, що він почув.
— Як ви гадаєте, коли він прийде? — нетерпляче запитав майор.
— Офіцер, який приніс записку, сказав, що в суботу в них відбудуться якісь партійні збори, на яких вирішиться доля мого друга.
Хауссон нервово відсунув і знову присунув до себе попільничку, що стояла на столі, взяв сигарету, потримав її і кинув назад у попільничку.
— Дозвольте задати вам останнє і знову нескромне запитання. У вас з цим офіцером відносини… досить серйозні?
Посельська почервоніла.
— Так.
— Пробачте, — поспішно сказав Хауссон, — але ми повинні знати й це.
30
Суботін прийшов у комендатуру опівночі. Розмовляючи з черговим офіцером, він помітно хвилювався, проте одразу зрозумів, що його тут чекали. Не встиг Суботін заповнити реєстраційну картку, як до комендатури прибув майор Хауссон.
Він зайшов у кімнату чергового офіцера, запитав, чи не дзвонили йому, і, мимохідь глянувши на Суботіна, вийшов.
Так, це був Хауссон. Суботін пізнав його.
Незабаром Суботіна повели в іншу кімнату. Тут Хауссон зустрів його біля дверей.
— Ви зробили правильно, капітане Скворцов. — Майор обняв його за плечі і повіз до крісла. — Сідайте. Я радий першим вітати вас під захистом законів, що стверджують справжню свободу людини.
— З ким маю честь розмовляти? — насторожено запитав Скворцов.
Хауссон засміявся.
— Не треба так офіціально, капітане! Скажімо так: я та людина, якій Анна Лорх вважала за можливе довірити деякі ваші таємниці — не всі, звичайно.
— Де вона? — швидко спитав Суботін.
Хауссон подивився на годинника і підморгнув:
— Зараз вона, мабуть, міцно спить у своєму готелі, де житимете й ви. Але ми чоловіки, і до того ж люди військові. Нам доведеться лягати трохи пізніше. Чи готові ви відповісти на кілька запитань?
— Будь ласка, — втомлено промовив Суботін.
— Чим скінчилися для вас партійні збори?
— Мене виключили з партії. Попереду — відправка на батьківщину.
— В чому вас звинувачували?.. Тільки, дуже прошу, якнайточніше.
— Кілька обвинувачень: дружба з німкенею Анною Лорх, нібито зв’язаною з якимись арештованими змовниками. Це головне. Потім спекуляція в Західній зоні…
— Це справді було? — швидко запитав Хауссон.
— Певною мірою так. — Суботін посміхнувся. — У мене, наприклад, накльовувалось солідне діло з вашим полковником, на прізвище Купер.
— Купер? — перепитав майор.
— Так…
Хауссон записав прізвище.
— Ну, і, звичайно, як завжди у нас буває в таких випадках, витягли на білий світ усе, що було і чого не було. І якусь п’янку з бійкою, і грубе поводження з підлеглими, і несумлінне ставлення до роботи. Але все це дурниця.
— Що значить «дурниця»? Невже обвинувачення безпідставні?
Суботін знизав плечима.
— У такій ситуації зробити з мухи слона — найпростіше.
Хауссон подумав і сказав:
— Поки що в мене все. Зараз вас одвезуть у готель, де ви житимете. Відпочивайте. А завтра повернемось до справ.
Наступного дня вранці Суботін у ресторані зустрівся з Посельською. Вони знали, що за ними стежать, поводилися так, як закохані після тривалої розшуки. За сніданком Суботін не зводив очей з Посельської.
— Що в тебе? — погладжуючи Наташину руку, тихо запитав він.
— Спочатку Хауссон удавав, що він зовсім байдужий до моєї появи, а наступного дня все пішло за нашим планом.
— Зі мною він уже теж розмовляв. Задав кілька питань. Думаю, тепер він намагається перевірити все, що тільки може перевірити.
Суботін не помилявся. Хауссон у цей час справді був зайнятий перевіркою. Насамперед — полковник Купер. Неважко догадатись, як зрадів Хауссон, встановивши, що серед американських військовослужбовців, які займалися в Берліні економічною розвідкою і валютною війною, справді є «полковник Купер». Це була умовна кличка капітана Джойса. Крім того, Хауссон одержав листа з радянської комендатури Берліна про втечу офіцера Скворцова. В ньому вимагали повернути перебіжчика, якого за вчинені службові злочини мали віддати до суду. А втім, цьому документу Хауссон вірив дуже мало, бо розумів, що такого листа комендатура могла спеціально виготовити для прикриття агента радянської розвідки. Більше того, коли б Хауссон мав тільки це підтвердження, він жодної хвилини не сумнівався б у тому, що Скворцова підіслано. Велику надію Хауссон покладав на перевірку з допомогою «полковника Купера».