Суботін знизав плечима.
— Великий хитруй історії Талейран сказав якось Наполеону: «Ваша величність, я ніколи не зможу обманути вашого довір’я, крім того випадку, коли я схочу це зробити».
Хауссон помовчав і вже спокійно закінчив:
— Працюватимете зі мною. Приготуйте свої речі. Завтра десь о дев’ятій годині ранку по вас заїде машина. Вас відвезуть до місця нової роботи. Про Анну Лорх забудьте. До цього питання ми більше не повернемося.
— Можна узнати, що за робота і де? — по-діловому спитав Суботін.
— Про все дізнаєтесь завтра, — Хауссон підвівся, даючи цим зрозуміти, що розмову закінчено.
Суботін теж встав і, запобігливо зазираючи в очі Хауссону, переможно сказав:
— Я вдячний вам, майоре, за те, що ви не втратили довір’я до мене! Чесне слово офіцера — я виправдаю!..
Кілька годин Суботін блукав по місту, обмірковуючи зустріч з Хауссоном. Він добре розумів, що сприймати все сказане майором як щиру правду рисковано. Може, його просто хочуть ізолювати. А може, і вивезти з Німеччини. Але одна обставина заспокоювала Суботіна: чомусь сьогодні не було за спиною сищика. його не було вже вранці, коли Суботін вийшов з дому, не було й тепер. А може, сищик такий досвідчений, що Суботін просто не помічає його?.. Це треба перевірити.
Суботін попрямував до бульвару — він ще раніше вважав, що це зручне місце для виявлення сищика, і особливо тепер, пізньою холодною осінню, коли навколо ні душі.
Суботін перетнув бульвар по діагоналі.
Сищик повинен був або йти за ним і обов’язково виявити себе, або обійти усю площу, сподіваючись зустріти Суботіна біля виходу… Ні, через бульвар за ним ніхто не йшов. Нікого не було видно і на площі.
Біля самого виходу Суботін повернув назад, а в центрі бульвару, коло фонтана, сів на лаву. Ні-ні, за ним ніхто не стежив. Очевидно, вони впевнились, що його мюнхенське життя бездоганне. Але що з Наташею Посельською? Суботін підставив обличчя під колючу паморозь, що сипалася з сірого неба, і задумався…
Найімовірніше, Наташу просто викинули з гри. Справді, навіщо вона їм? Коли розробляли план, такий варіант щодо Посельської брався до уваги. Ще тоді було домовлено, що Наташа лишиться в Західній Німеччині і, не криючись, легально влаштується тут жити на загальних правах для німців, які втекли із Сходу. Якщо Хауссон справді тільки викинув Посельську з гри, особливо турбуватися про її долю нічого. Адже Ричагов у Берліні, він не дрімає. Але яку роботу придумав Хауссон для нього? Куди його завтра повезуть?
Тут, у Мюнхені, був один таємний телефонний номер. Та скористатися ним Суботін міг тільки в крайньому разі. Чи є зараз в цьому потреба? Ні, ні і ще раз ні. Подзвонивши, Суботін може сказати тільки одне: його відвозять невідомо куди і невідомо навіщо. В такому повідомленні майже нічого, крім тривоги за свою долю, не буде… Отже, це ще не той випадок, щоб скористатись таємним телефоном. Суботіну лишалося тільки непохитно вірити, що товариші теж діють і завжди про нього пам’ятають. Це стосується, зокрема, і людини, якій він мав подзвонити і про яку знав лише те, що її пароль «Брати Райт»…
Так, капітан не помилявся. Ця людина вже знала, що Суботін перебуває у Мюнхені, знала, де він живе, знала навіть, як він проводить свій час. Весь тиждень її агенти намагалися встановити з Суботіним зв’язок, але цього не пощастило зробити, бо за кожним його кроком стежили.
…Суботін уже збирався йти додому, але в цю мить побачив жінку, яка не поспішаючи йшла бульваром. Вирішив почекати, поки вона пройде. Може, це і є сищик, якому набридло чекати, і він вирішив глянути, чим займається його об’єкт?..
Жінка наближалась, не зводячи з Суботіна погляду. Він теж глянув на неї, здивовано піднявши брови. Жінка пройшла мимо, і Суботін почув, як вона, не зупиняючись, чітко вимовила:
— Брати Райт. Негайно купіть газету в кіоску біля готелю «Глорія».
Суботін дивився вслід жінці, яка віддалялась, і серце його радісно калатало.
Газетний кіоск стояв трохи осторонь входу в готель. Суботін підійшов до нього, вибравши хвилину, коли не було покупців. У кіоску сиділа Наташа Посельська. Пізнати її було важко: волосся іншого кольору, інша зачіска, обличчя яскраво нафарбоване. І все-таки це була вона. Наташа, кокетливо посміхаючись, подала йому газету, одержала гроші і тихо промовила:
— Шифр номер три. Тут кожного дня буду я або Амалія Штерн. Ми двоюрідні сестри. Живу в неї. Гамбургерштрасе, п’ять, квартира чотири.
— Сьогодні зустрічався з Хауссоном. Завтра вранці мене повезуть. Куди і навіщо — не знаю, — сказав Суботін, перегортаючи журнали на прилавку.