Радянське командування негайно заявило енергійний протест і зажадало звільнення лейтенанта Кованькова, якого було викрадено. І вже наступного дня його звільнили. Що ж до Скворцова, то в протесті зазначалося, що цей капітан утік на Захід, боячись покарання за вчинені ним злочини. Радянське командування вимагало видати капітана Скворцова, як такого, що підлягає суду. Американське командування на це не пішло. Воно повірило в Скворцова. А Ричагову тільки цього й треба було…
У ті дні Ричагова найбільше непокоїла доля Посельської: він побоювався, що її просто «усунуть», як небажаного свідка. І тоді Ричагов сам востаннє зіграв роль журналіста, зустрівся з Наташею і направив її в Мюнхен до надійної людини…
У кабінет Ричагова ввійшов високий сутулий чоловік. Він втомлено посміхнувся.
— Не спиться?
— Від кого донесення? — швидко спитав Ричагов. — Від Посельської.
Ричагов мало не вирвав у нього з рук папірець.
Наташа повідомляла про свою першу зустріч з Суботіним, про те, що завтра його повезуть, але куди і навіщо — невідомо.
— Як це невідомо? — розсміявся Ричагов. — Хауссон потягнув його за собою в школу. Порядок! Повний порядок!
42
Рівно о дев’ятій годині ранку по Суботіна заїхала машина. Шофер, парубок атлетичної будови, назвав себе Жаном. Говорив він німецькою мовою дуже погано.
Усю дорогу шофер мовчав. Суботін, сидячи поруч, спитав, чи далеко їхати. Шофер удав, ніби не почув питання.
За містом машина розвинула велику швидкість — близько ста п’ятдесяти кілометрів на годину. Суботін визначив, що вони їдуть на південний захід від Мюнхена. Він запам’ятав кілька характерних прикмет місцевості, по якій проходило шосе. Коли проїхали близько п’ятдесяти кілометрів, шофер зменшив швидкість і через кілька хвилин повернув ліворуч на майже неїжджену грейдерну дорогу. Машина вискочила на гору. Внизу розстелялася широка рівнина, що закінчувалась чи то лісом, чи, може, великим парком. Над деревами височіла готична башта. Туди й вела дорога.
Біля під’їзду замку Суботіна зустрів худорлявий рухливий чоловічок у цивільному, який добре володів німецькою мовою. Він назвав себе комендантом об’єкту. Звелівши шоферові віднести речі, комендант провів Суботіна на другий поверх, показав його кімнату і, вищиривши жовті дрібні зуби, промовив:
— Почувайте себе як вдома.
— Я хочу побачитись з майором Хауссоном, — суворо сказав Суботін.
— На жаль!.. — обличчя коменданта відразу стало пісним. — Я нічого цього не знаю, моє діло — кімнати, харчування, транспорт… До речі, якщо вам треба буде вийти з кімнати, натисніть ось на цю кнопку. Вас проведуть куди слід. — Він підморгнув Суботіну і взявся за ручку дверей. — На все добре, відпочивайте з дороги, — і в ту ж мить зник.
Минали години, але ні Хауссон, ні будь-хто інший не приходили до Суботіна. Замок здавався порожнім. Мертва тиша. Зрідка десь грюкнуть двері — і знову тиша. Десь о третій годині з’явилась літня жінка у супроводі молодої дівчини. Вони мовчки, з виразом непроникності на обличчях, поставили обід і вийшли. Через годину так само мовчки забрали посуд. Питати про щось у них було марно.
Суботін вирішив поспати, але заснути не зміг. Швидко спустились осінні сутінки. Суботін встав і почав ходити по кімнаті з кутка в куток. Він не вмів довго тішитися успішно завершеною справою. «Зробленого ніхто не відніме», — любив він казати. І завжди всім своїм єством був спрямований у завтрашній день. Що ж чекає завтра?..
Без стуку в кімнату ввійшов Хауссон.
— Здрастуйте, пане Скворцов! Прошу пробачення, але я був дуже зайнятий. Як почуваєте себе на новому місці? Чи подобається вам ваша кімната? Влітку тут буде чудово. Ви вже відпочили після дороги? — Хауссон не чекав відповідей на свої запитання. — Прошу — до стола.
Він сів першим і, поки Суботін вмощувався в кріслі, уважно стежив за ним.
— Тут міститься спеціальна школа. Дуже важлива. Ми готуємо людей для роботи в радянській зоні Німеччини і безпосередньо в Росії. Тут ви житимете і працюватимете. Вас призначають вести дисципліну, яку ми умовно назвемо «Деталізація обстановки». Для курсантів ви — викладач, якого звуть Іваном Івановичем. Більше нічого вони не повинні знати про вас. Зрозуміло?
Суботін кивнув головою.
…Вже другу годину Хауссон повчав Суботіна, як він мусить викладати дисципліну «Деталізація обстановки». Він висловлював досить слушні думки. Хауссон, докладно проаналізувавши обстановку провалів у Росії, дійшов до висновку, що основна причина їх — недостатня професіональна підготовка агентів і зневажливе ставлення до фактора безперервної зміни обстановки в країні, куди закидають шпигунів.