— Про це я не подумав…
Закінчуючи обговорення, полковник Сьомін сказав:
— План хороший, сміливий і розумний. Те, що а ньому неясно, треба допрацювати. Кого ви, товаришу Ричагов, просите в свою оперативну групу?
— Суботіна і Посельську, — не задумуючись, відповів Ричагов.
— Ну що ж… Затвердимо, товариші, такий склад?
Хтось зауважив:
— Не забувай, Ричагов, що Посельську треба стримувати.
— Добре. — Ричагов посміхнувся. Він чудово розумів, чим викликано таке застереження.
— Мене дуже непокоїть, — сказав Сьомін, — останнє повідомлення західного радіо, нібито Кованьков, боячись розправи над ним з нашого боку, просить не влаштовувати прес-конференції і не допускати до нього журналістів. Чи не вивезли вони його з Німеччини? А може, в цьому криється навіть щось гірше…
— Від них усього можна чекати, — згодився Ричагов, — але так чи інакше ми повинні знайти Кованькова…
Через годину оперативна група вже приступила до роботи.
6
Відразу ж після цієї наради в кабінет полковника Сьоміна прийшли чотири німці. Всі вони були вже в літах і дивовижно скидалися один на одного — високі на зріст, неквапливі, з суворими, різко вирізьбленими рисами обличчя, з вузлуватими, натрудженими руками.
Полковник привітався з кожним за руку і запросив сісти до столу. Потім глянув на похмурі обличчя німців і розсміявся.
— Чому це ви такі невеселі?
Всі четверо скупо посміхнулися. Той, що сидів ближче до Сьоміна, зовсім сивий німець, сказав глухуватим голосом:
— Хвилюємося, товаришу полковник. Боїмося, що не справимося з цим завданням партії.
— Справитесь, друзі! Напевне оправитесь. Та й кому ж, як не вам, дбати про безпеку майбутньої демократичної республіки. На відміну од західних держав, ми не збираємося довго лишатися тут у ролі окупантів і нав’язувати вам свою волю. Ви вже обговорюєте конституцію вільного життя без капіталістів і поміщиків. Незабаром вона стане законом. — Сьомін лукаво посміхнувся. — Ох, і не сподобається ж це тим, хто орудує в Західній Німеччині.
Німці теж посміхнулися. Сивий пригладив долонею сукно на столі і сказав:
— Їм поперек горла і те, що в нас уже є… — Він помовчав. — Справді, це священна справа — безпека нашого нового життя. Але досвіду в нас немає. А в них, — він кивнув головою через плече, — і досвід, і вимуштрувані при Гітлері кадри…
— Досвід — справа наживна. Пригадую, ваш бойовий вожак Тельман сказав, що найкращий досвід набувається в боротьбі… — Сьомін задумливо посміхнувся. — Про досвід можу вам дещо розповісти… В двадцятому році мене, двадцятилітнього молодого робітника із залізничного депо, ввели в кабінет Фелікса Дзержинського. Сказали йому: «Ось ще один товариш з числа мобілізованих партією». Дзержинський привітався зі мною і каже: «Сідайте. Зараз ми поговоримо про вашу нову роботу». І потім він разів п’ять починав цю розмову. Тільки почне — хтось зайде або задзвонить телефон. А я все сиджу і чекаю розмови. Раптом вбігає співробітник і повідомляє, що в такому-то місці зібрались есери-терористи, а послати туди нікого. «Як це нікого? — здивувався Дзержинський і вказує на мене: — От вам чудовий, сміливий і меткий товариш. Дайте йому зброю і їдьте разом з ним». Ми поїхали і застукали, мов курчат, п’ятьох терористів. А днів через три я вже ходив на операції старшим у групі. Потім Дзержинський щоразу, як тільки зустріне мене, сміється: «Ах, товаришу Сьомін, винен я перед вами, — досі не поговорили про вашу нову роботу…»
Німці сміялися, поглядаючи один на одного і на Сьоміна. Сивий сказав:
— Мені довелося двадцять п’ять років тому бути біля Тельмана в тяжкі дні, одразу ж після розгрому гамбурзького повстання. Сидимо одного разу. На душі важко. Раптом Тельман як засміється! Тільки він умів так сміятися. 1 каже: «Вся ця чорна зграя не розуміє, який великий урок вона дала нам. Тепер, коли настане час, ми діятимемо напевно, розгорнутим фронтом, по всій Німеччині! Трощитимемо їм хребти і примовлятимемо: «Спасибі, панове, за академію двадцять третього року!» — Німець важко зітхнув. — От коли б Тельман був зараз з нами…
— Партія з вами, отже, і Тельман з вами! — твердо сказав полковник Сьомін. — І мечі хочеться нагадати вам ще одне його висловлювання: революціонер — професія масова, інакше немає й революції. До цього можна додати: захисник революції — професія масова, інакше захист ненадійний. Вам партія доручила охороняти безпеку будівництва соціалізму. І я певний, цю священну справу ви виконаєте з честю.