В своєму номері Суботін застав Гарца, «винахідника» і морських офіцерів. Барков поспішно складав свої речі.
— Де ви швендяли? — роздратовано спитав Гарц.
— Просто пішов прогулятися. Купив газети. Навчання ж закінчилось?
Гарц одвернувся і знову почав розмовляти з «винахідником». Офіцери нетерпляче ждали біля дверей, поглядаючи на Баркова. Незабаром офіцери і Барков поїхали.
Гарц був страшенно злий. Суботін насторожено придивлявся до нього, намагаючись здогадатися, в чому справа. Незабаром усе з’ясувалось… Гарц одержав шифровку від вищого начальства, в якій повідомлялось, що два агенти гамбурзької школи, яких було послано на Україну, зазнали провалу, У шифровці підкреслювалось, що провали є наслідком поганої підготовки агентури, і особисто на Гарца покладалась відповідальність за роботу мюнхенської школи.
— Я і так відповідаю за школу! — роздратовано казав Гарц. — Але ж не можу я сам виконувати завдання замість курсантів!..
Гарц розумів: оправа не тільки в тому, що школа погано готує агентів. Він взагалі всіх переміщених осіб вважав людьми ненадійними. Одержана шифровка підтвердила його думку; зараз навіть Суботін викликав у нього недовір’я.
— Має бути якийсь порядок! — сердито вичитував Гарц. — Гуляти, звичайно, вам не забороняється, але я повинен знати, де мій співробітник у будь-яку хвилину. Надалі прошу вас пам’ятати про це.
47
У другій половині липня Суботін дістав наказ підготувати шість курсантів до стрибків з парашутом. До складу цієї групи він включив фізично найслабших курсантів.
Коли по них приїхав автобус, «пан голова» Баришев виголосив прощальну батьківську промову. Ледве стримуючи посмішку, Суботін слухав його бундючні слова про Росію, яку треба звільнити від ярма комуністів.
— Те, що вдень і вночі мучить мене як священна мрія, — походжаючи по кабінету, говорив Баришев, — незабаром здійсните ви. Заздрю вам! Ви ступите на російську землю. Ви з’явитесь там як перші вісники майбутнього визволення Росії від комуністичного кошмару. Як би я хотів бути на вашому місці! Але нічого, те, що би робитимете там, ми робимо тут. У нас з вами спільна боротьба і спільна велика мета.
Курсанти слухали неуважно. Суботін помітив, що на обличчі невдахи-письменника Костянтина Ганецького був вираз розгубленості і навіть переляку.
— Нехай же перед вами тремтять від страху пани комісари! — кричав Баришев. — З вашою допомогою ми дізнаємося, де розташовані їхні аеродроми, важливі заводи. І настане час, коли по цих об’єктах буде завдано такого удару, що від них лишиться тільки мокре місце! А ви повернетесь на Захід, де вас чекатимуть особисті поточні рахунки в солідних банках. Солідними будуть і суми. Герої зробили свою справу і можуть жити, не відмовляючи собі ні в чому…
Закінчивши промову, Баришев натиснув кнопку дзвінка, і в кабінет увійшла жінка з підносом, заставленим чарками з коньяком.
— За ваші славні діла! За нашу спільну перемогу! — вигукнув Баришев і звично, ривком вихилив чарку.
Коли всі випили, Баришев по черзі поцілував кожного курсанта, примовляючи:
— З богом, милий! З богом, милий!..
Саме в цю мить у кабінет увійшов Гарц. Він зупинився біля дверей, окинув усіх лютим поглядом.
— Що тут відбувається? — спитав сиплим від злості голосом.
— Відзначаємо… випуск першої групи курсантів… — невпевнено відповів Баришев. — Може, і ви, містер Гарц, скажете їм своє напутнє слово?
Гарц зупинив погляд на Суботіну.
— Чому курсанти досі не виїхали?
Суботін підвівся.
— Пан голова хотів поговорити з курсантами. Я думав…
— Мене не цікавить, що ви думали! Бенкети влаштовувати рано! — Гарц глянув на Баришева: — Немає іншого приводу для п’янки?
«Пан голова» мовчав, переступаючи з ноги на ногу.
— Негайно на аеродром! — наказав Гарц.
— Мені їхати? — боязко спитав Баришев.
— Там бенкету не буде! Будь ласка, залиште нас з старшим інструктором.
Кабінет швидко спустів. Гарц втупився в Суботіна злими примруженими очима.
— Це справжнє неподобство, пане Скворцов! Навіть підозріле неподобство, якщо хочете знати! Неприємність за неприємністю, а ви влаштовуєте бенкети?
— По-моєму, люди, яких я готую, ще не дали приводу для розмови зі мною в такому тоні, — суворо і з гідністю сказав Суботін.
— Невже? Ви в цьому впевнені? Може, ви хочете сказати, що сталося з вашим хоробрим Барковим, який був готовий до всього?
Суботін мовчав: навіщо йому було знати подробиці? Важливо інше: з Барковим сталося те, що повинно було статися.