— Ти добре придумав з газетою, бо інакше вони б тобі відомстили. Тих двох поліція вже звільнила, адже це її люди. Вони, звичайно, засвітилися, і в Кейптауні їм уже нічого робити.
— Завтра вранці я мушу вибиратися звідси. Директор готелю недвозначно натякнув, що моя присутність в «Інтерконтиненталі» небажана і щоб якнайшвидше я вибирався звідси. Навіть не хочуть грошей за моє перебування.
— Я б радо забрала тебе до себе, але то надто великий ризик. Втім, не турбуйся. Недалечко від моєї квартири, на Рондебоші, є приємний затишний готель. Його власниця — одна літня жінка. Я колись працювала в неї. Мабуть, вона не заперечуватиме. Зараз я потелефоную до неї. Там, звичайно, немає такої розкоші, як в «Інтерконтиненталі», зате в номерах чисто і зручно. І справді близенько від мене. На жаль, сьогодні після чергування я не зможу прийти до тебе, бо наш готельний детектив без упину вештається на цьому поверсі. Мабуть, отримав наказ слідкувати за тобою. Сьогодні краще нікуди не виходь, їжу також замов у номер.
Після візиту двох провокаторів настрій у Антона Міллера поліпшився. Мов хто рукою зняв усі турботи й страхи. Життя знову здавалося чудовим. Він іще раз показав себе справжнім мужчиною, за гроші, які мав заплатити за готель, вирішив купити Марієтті якусь золоту дрібничку. На Едерлі-стріт він зайшов до ювелірного магазину, де у вітрині лежали гарні й відносно недорогі речі. Дівчина заслуговувала на подарунок, бо коли б не вона, чи не сидів би він зараз у підвалі поліції.
Увечері до Міллера зателефонував головний редактор «Івнінг стар». Він розповів, що на газету тиснуть, аби вони нічого не писали про цю справу.
— Але ми не здамося, приготуємо таку бомбу, що завтра цілий Кейптаун аж за боки братиметься, сміючись з поліції. Ми, звичайно, нічого не писатимемо про провокацію, але й так усі знатимуть, у чім річ. А як ваші справи?
— Мене просто витурили з готелю. Звичайно, в дуже ввічливій формі і навіть грошей не взяли за проживання. Завтра мушу переїхати в інший готель.
— Добре, що ви про це нам сказали. «Інтерконтиненталь» також отримає своє. Будемо тримати з вами зв'язок. Якби ви мали якісь неприємності, то прошу одразу повідомити нас. Ми зможемо допомогти, бо навіть в уряді є люди, які вважають, що поліція забагато дозволяє собі в нашій країні. Стала державою в державі. Але я маю до вас особисте прохання.
— Яке?
— Хотів би ближче познайомитися з вами. Рідко трапляється, коли хтось отак розправився з нападниками.
— Їх було лише двоє.
— Але ж ви були самі.
— Вони припустилися істотних помилок. Передовсім були занадто близько. Негр летів на мене з виставленою уперед головою, тож поцілити в його щелепу було зовсім легко. А білий стояв на відстані одного кроку. Ну і теж отримав своє. Ще кілька днів пам'ятатиме про мене. Я не приховую, що подібні ситуації траплялися не раз у моєму житті.
— Тим більше я б хотів познайомитися з вами. Може, завтра повечеряємо разом?
— Буду дуже радий. Де і о котрій годині?
Готель на Рондебоші виявився точнісінько таким, як його описала Марієтта: спокійним і затишним. Зате стаття в «Івнінг стар» була досить войовничою. Кореспонденти з жахом описували, як в одному з найелегантніших готелів Кейптауна безкарно вештаються негритянські бандити, які вкупі з «білими покидьками суспільства» нападають на іноземців, а дирекція готелю не може придумати нічого кращого, як відмовити гостеві в номері. Поліція узагалі не цікавиться безпекою людей у місті, вона така завантажена, що на виклик з'являється пізніше за кореспондентів. Стаття була багато ілюстрована як знімками нападників, так і поліцейських. Був також знімок «хороброго швейцарця», який без зброї переміг двох озброєних негідників. Описуючи діаманти, газета навіть не ставила під сумнів, що вони були вкрадені в якійсь копальні, і вимагала від компанії «Де бірс» сплатити Антонові Міллеру певну винагороду за повернуті коштовні камінці.
Шеф газети «Івнінг стар», як виявилось, був низеньким огрядним чоловіком з рожевою лисиною. Він енергійно привітався з Міллером і по-професійному пробував витягти з нього іще якісь подробиці. Однак натрапила коса на камінь. Міллер охоче розповідав, як у молоді літа займався боксом, плавав, бігав на довгі дистанції, що дозволило йому дотепер зберегти фізичну форму. Швейцарець розводився також про свої торговельні плани з південноафриканськими фірмами і водночас про труднощі, з якими він зустрівся в Кейптауні, де ринком заволоділи американці та японці, котрі пропонують товари дешевші, але гірші, аніж європейські.