Краєвид так сподобався Муджібарові, що він пошкандибав назад у палату, взяв фотоапарат, повернувся до вікна і зробив кілька знімків. На щастя, він мав ще в запасі кольорову плівку.
Час для хворого матроса минав тепер значно приємніше. Він фотографував товаришів по палаті, медичний персонал, а коли йому дозволили виходити в сад, то й лікарняні будинки. Не забував він також про свій корабель. Робив щоденно бодай один змінок «Куретаке-Мару», звідки і вдень, і вночі видобували тонни руди.
Через кілька днів сталася зміна, яку Муджібар Саттар запримітив одразу — корабель посунувся трохи вправо. Зараз він був пришвартований біля темно-жовтої породи, і портові крани вантажили цю породу у звільнені від руди трюми. Цю зміну житель Бангладеш також зафіксував на плівці.
Проте через три дні вже нічого було фотографувати. Вночі корабель раптом зник. Зникли також обидві купи. Одна потрапила в трюми «Куретаке-Мару», іншу повезли у вагонах вглиб країни. На причалі не було нічого. Потім пришвартувався інший корабель, який порівняно із суховантажем видавався карликом. З нього вивантажували якісь контейнери.
Муджібар Саттар трохи занепокоївся, бо ж його корабель покинув Кейптаун. Однак він сподівався, що в головного лікаря або в адміністрації порту на нього чекатимуть гроші й вказівки, де він повинен наздогнати «Куретаке-Мару». А тим часом він забавлявся фотографуванням усього, що йому впадало в око.
Минув майже тиждень, коли один хворий, який лежав на сусідньому ліжку і читав газету, мовив:
— Маєш щастя. Твій корабель затонув біля острова Маврікій. Але нічого не пишуть, чи хтось урятувався.
— Не може бути!
— Поглянь. Ось повідомлення з Маврікія, що корабель затонув.
Муджібар Саттар схопив газету. Як і кожен матрос, який плавав на всіляких кораблях, він розмовляв по-англійському, але читати не вмів. По складах прочитав лише назву «Куретаке-Мару» і слова «пішов на дно».
— Бачиш! — тріумфував хворий на сусідньому ліжку.
— Я не все зрозумів, — признався житель Бангладеш. — Літери такі маленькі, а без окулярів я погано бачу.
— Я тобі перекладу. «З Маврікія повідомляють, що вчора на кораблі «Куретаке-Мару», який плив під ліберійським прапором у Японію, сталася аварія головної машини. Внаслідок високих хвиль вантаж перемістився на лівий борт і пробив обшивку. Екіпаж залишив корабель, який пішов на дно. Деталі катастрофи та доля екіпажу не відомі».
— Як міг потонути такий великий суховантаж? — дивувався Муджібар Саттар.
— Ще й не такі кораблі гинули. Якщо під ліберійським прапором, мабуть, то було якесь старе корито, — сусід добре знався на кораблях, які плавали під «дешевим» прапором.
Наступного дня матрос, спираючись уже лише на палку, подався до головного лікаря.
— Чи нема для мене якогось листа або грошей? Секретарка шукала досить довго.
— На жаль, нема нічого.
Знову минуло кілька днів. Лікарі констатували, що стан хворого дозволяє йому вільно ходити з палкою, а через два тижні знімуть гіпс і тоді треба буде ще займатись лікувальною фізкультурою.
— Що я робитиму? — клопотався матрос. — Адже я не маю грошей.
Послухавши поради, Саттар звернувся до директора порту. Там, однак, у категоричній формі йому відказали, що нічого для нього не мають, і порадили звернутися в «Дім матроса», яким опікувалася протестантська місія. Вислухавши розповідь потерпілого, пастор надав Муджібарові житло і навіть пішов разом з ним до представника страхової компанії «Ллойдс оф Лондон».
Агент уважно вислухав розповідь матроса з «Куретаке-Мару» і пообіцяв опікуватися ним та виплатити страхування за нещасний випадок. У рахунок того відшкодування він видав Саттарові невелику суму грошей. Водночас він зацікавився знімками Муджібара і був настільки люб'язний, що навіть узявся проявити плівку та зробити знімки. Така пропозиція страшенно втішила жителя > Бангладеш, бо сам він не мав на те грошей.
Представник страхової компанії порадив також не натруджувати пораненої ноги і полежати ще в «Домі матроса». Туди прийде лікар, який займеться його подальшим лікуванням.
Того самого дня у штаб-квартиру компанії, яка містилась у Лондоні, прийшла зашифрована телеграма. Відповідь звідти надійшла майже одразу: «Все тримайте в таємниці і чимскоріше привезіть Муджібара Саттара в Англію».