Помічники капітана з корабля «Куретаке-Мару» і головний механік так швидко роз'їхались по світі, що не вдалось нікого розпитати про катастрофу, яка геть відбила їм охоту до праці на морі. Кожен з них або заснував якесь підприємство (і то якнайдалі від найближчого порту), або купив чи вибудував за чесно зароблені й заощаджені гроші прибутковий дім, аби жити собі без турбот.
Яких тільки зусиль не докладав Скотленд-Ярд, проте йому так і не пощастило роздобути списку матросів. Матроська братія досить-таки балакуча. В портових шинках завжди можна почути красномовні розповіді про пережите на морях-океанах, про різні пригоди та жахливі явища, які траплялися матросам на водяних просторах. Проте ніхто навіть словом ніколи не обмовився про те, що плавав разом з хоробрим капітаном Ахіллесом Боргулісом на кораблі, що мав дивну японську назву «Куретаке-Мару».
Муджібар Саттар щасливо закінчив курс реабілітаційного лікування. Кістка чудово зрослася, і після нещасного випадку не залишилося навіть сліду. Колишній матрос повернувся в рідний край, де його вважають багатою людиною. Завдяки страховці, виплаченій компанією «Ллойдс оф Лондон», він заснував великий магазин, проявивши неабиякі торговельні здібності. І йому також зовсім не хочеться повертатися до сповненого пригодами життя на морі.
Полковникові Аткінсові, мабуть, набридло знайомитися зі стародавніми пам'ятками, бо його друзі перестали отримувати картки з кольоровими марками.
Ганс Ціммерман провадив на одному з Принцевих островів спокійне життя шанованої людини. Останнім часом він захопився розведенням троянд. Майже ввесь сад довкола його розкішної вілли перетворився на розарій. Йому вдалося навіть вивести новий сорт, який він назвав «царським». На виставці у Венеції троянди Ціммермана отримали нагороду.
Цей розумний люб'язний чоловік і далі допомагав своїм друзям, не скупився на поради. Кожен з них, якщо мав якісь клопоти або конфліктував з не дуже поблажливими представниками влади, завжди міг розраховувати на теплий прийом у його палацику й ефективні поради, як вийти зі скрутного становища.
Можливо, декого з директорів страхової компанії «Ллойдс оф Лондон» і досі переслідують жахливі сни. І сниться їм завжди якийсь порт, де стоїть великий корабель. По трапу біжить темношкірий матрос. В одній руці він тримає дорожню сумку, а в другій — фотоапарат. Матрос спритно пробігає по дошці, сідає в автобус… І тут директор страхової компанії прокидається, увесь залитий холодним потом.
А справді — що б то було, якби трап на кораблі «Куретаке-Мару» не виявився такий слизький і якби матрос із Бангладеш не посковзнувся і не зламав ногу?
Тоді б уже ніщо не допомогло. Треба було б сплатити багато мільйонів нахабним і спритним аферистам. Можливо, це не дуже зашкодило б такій великій страховій компанії як «Ллойдс оф Лондон», але завдало б відчутних збитків меншим підприємствам.
Дирекція компанії не дуже переймалася тим, що шахраї не були покарані, бо судова справа про відшкодування — то завжди погана реклама для будь-якої страхової компанії. Навіть якщо правда на її боці.
Таким чином, дирекція теж була задоволена з перебігу подій. Видатки для такої компанії украй незначні, зате прибутки величезні. Представник компанії у Кейптауні був приємно здивований, коли дізнався про виділену йому велику премію «за оперативність». Муджібар Саттар також не сподівався, що страхова сума за ногу буде такою великою.
Італійці, а особливо сіцілійці, кажуть, що Таорміна — найгарніше місце світу. Треба визнати, що коли і є в цьому певне перебільшення, то зовсім незначне. Невелике, але чепурне містечко розташувалось на досить високому березі над чудовою голубою затокою. Трьома терасами пагорб збігав до самого моря, понад яким тяглася вузенька смужка пляжу, але не кам'янистого, а з гарним жовтим піском.
На цих терасах височіли вишукані палацики багатіїв і невеликі, але теж для багатої публіки, пансіонати, де курортники платили щонайменше по сто п'ятдесят доларів за один день.
На затоці є, звичайно, місце, куди прибився корабель святого Павла. У кожній місцевості Сіцілії і на грецьких островах обов'язково мусить бути таке місце. Святий Павел справді був не лише відомим, але й дуже сумлінним туристом, який не минав під час своїх мандрів навіть найменших сіл. Він не ходив від села до села пішки, не їздив собі на ослі, а мандрував кораблем по морях і затоках, аби нащадки могли хвалитися, показуючи місця, де Великий Апостол ставив свою ногу на пісок.