«ОТ ДЕ, ЛЮДЕ, НАША СЛАВА…»
Більше двохсот років розділяє унікальні праці про українське козацтво — «Опис України» (1650) Гійома Левассера де Боплана і «Українські козаки та їхні останні гетьмани» (1854) Проспера Меріме.
Перша з’явилася в той час, коли на Україні клекотала національно-визвольна боротьба під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, а на сторінках західноєвропейських газет друкувалися інколи суперечливі повідомлення про події в далекому загадковому краї.
Книга безпосереднього свідка воєнних подій на Україні інженера та картографа Г. Л. де Боплана (1600—1673) впродовж багатьох десятиліть, як і «Історія війни проти Польщі» П’єра Шевальє, була єдиним авторитетним науковим джерелом, до якого не раз зверталися дослідники минувшини України. 1660 року друге видання твору Боплана рекламується на сторінках газети «Mercure de France» під рубрикою «Цікаві книги» як видання, «що його слід читати нині, коли йде війна на Україні»; через два роки «Journal des Savants» називає «Опис України» «корисною книгою, що трактує цікаві і не відомі досі речі». Працю Боплана читають учені Блонд, Буйо, Гассенді, Гензіус, Дюпуї — засновники і перші члени Французької Академії. Дослідники стверджують, що це видання зустрічалося в книгозбірнях поважних науковців та видатних політичних діячів Франції — вчених Босюе і Декарта, короля Людовіка XIV та його міністра закордонних справ, Вольтера і Фуке, імператора Наполеона та вченого Елізе Реклю, коли той на вигнанні «готував свій велетенський твір, де так добре описав Україну».
Посилання на твір та карти Боплана — це неодмінний компонент багатьох історичних та наукових праць, особливо тих, у яких йдеться про визвольну війну українського народу проти польської шляхти, про життя запорізьких козаків та українського селянства.
До першого російського видання «Опису України» (1832) звертався Дмитро Яворницький, автор монументальної «Історії запорізьких козаків», коли працював над розділами, в яких ішлося про гідрографію, флору та фауну запорізького краю. Вчений цитує великі уривки про навалу саранчі, дошкульні морози на Україні, опираючись на свідчення Боплана. Він називає їх «цікавими описами», а про їх автора каже, що той є «балакучим, хоч не завжди точним і правдивим».
Уважним читачем праці французького інженера був Михайло Драгоманов. Він студіював руанське видання 1660 року і в своєму дослідженні «Козаки» (Львів, 1906) назвав цю книгу цінним твором. Окремі фрагменти з «Опису України» видатний учений використав у праці «Про українських козаків, татар та турків», уперше надрукованій у 1876 році в Києві. У розділі «Про українських козаків» Михайло Драгоманов виклав ті фрагменти Бопланової праці, у яких розповідалося про напади турецьких галер на козацькі човни, а також про уміння запорожців атакувати кораблі бусурманів. Це були перші спроби передати українською мовою текст «Опису України», який на той час уже перекладався англійською, німецькою, польською і російською мовами.
Уривки з книги Боплана подавав у своєму дослідженні «Культурные переживания» («Киевская старина», 1890) український вчений-етнограф Микола Сумцов — зокрема про нашестя саранчі.
«Основним джерелом пізнання комунікаційної сітки XVII в.» визнавав карти Г. Л. де Боплана відомий історик Іван Крип’якевич, який широко використав 12 карт французького інженера та уривки з його праці у розділі «Українські дороги в половині XVII в.» своєї «Студії над державою Богдана Хмельницького» (ЗНТШ, T. CXLIV—CXLV. С. 125—140).
Книга Боплана привернула увагу багатьох письменників. Її, безперечно, знав Т. Г. Шевченко. Дослідники творчості Миколи Гоголя зазначають, що письменник широко використовував літописи та історичні твори, зокрема книгу Боплана, коли працював над першим варіантом повісті «Тарас Бульба»; згодом автор підсилив фольклорну основу твору, звернувшись до українських народних дум та пісень. Відомо, що серед статей і нотаток М. Гоголя збереглися «Заметки при чтении «Описання Украины» Г. Боплана». Варто зазначити, що у сценарії документального фільму «М. Гоголь» (1946) письменник Юрій Яновський показує на робочому столі Миколи Гоголя працю французького інженера поряд з іншими історичними документами.
Екзотичну постать Боплана зустрічаємо в романі Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». Про використання «Опису України» як джерела для ознайомлення читача з «типовими особливостями епохи, ситуації, особистостей» писала 1890 р. на сторінках «Киевской старины» О. Рогова, авторка повісті «Син гетьмана». Того ж року цей твір письменниці друкувався в «Киевской старине».
Та, мабуть, найповніше використав постать Боплана у химерному романі «Козацькому роду — нема переводу» Олександр Ільченко. Розмовляючи з Пилипом (Філіпом Сганарелем), небожем Боплана, козак Мамай бачить, що той загортає у червоний шмат шовку три-чотири книжки. «Що там у тебе?» — спитав Мамай. «П’єра Корнеля «Сід», Сореля «Франсіон», український словник вашого Памви Беринди та книга одного француза «Опис України»…