Коли військо ішло на штурм, Чарнецький був тяжко поранений стрілою, яка пробила йому дві щоки. Він впав, захлинаючись кров’ю, що бухнула в горло. А Богун відразу ж повернув назад і з татарськими вигуками атакував поляків зі спини. Захитавшись було після поранення командира, поляки тепер кинулися утікати, не звертаючи увагу на те, що мають справу зі жменькою людей. Покидали трофеї, поклажу і більшість своїх поранених. У тій паніці сам Чарнецький ледь не потрапив до рук козаків, та якісь добровольці кинули його знепритомнілого на сани. Тієї зими воєнні сутички більше не поновлювалися.
Не турбуючись Польщею, становище якої добре знав, Хмельницький вів таємні переговори з царем та Швецією і водночас керував походом на дунайські землі. Перебуваючи в Яссах, Тиміш звірився Лупулу в деяких планах свого батька. «Ми купимо в султана Волощину, — говорив він, — проженемо звідти Радула, тоді хай Ракоці остерігається. Ми не забули, що він зрадив нас під Берестечком!». Хмельницький мріяв про те, щоб заснувати ніщо інше як козацьку державу. Відвертість чи балакучість Тимоша долинули незадовго до господаря Волощини і трансільванського князя. Вважають, що жінка Стефана Бурдуца, логофета чи канцлера Молдавії, вирвала цю таємницю у свого чоловіка і переказала її Радулу, приятелеві їхньої СІМ 1.
Обидва князі, відчуваючи небезпеку, вирішили, що найкращий спосіб протистояти бурі — скористатися з відсутності Тимоша, прогнати Лупула і зайняти Молдавію. Вони запропонували трон Бурдуцу, який прилучився до змови.
Лупула атакували водночас з обидвох сторін, його зрадили, покинули піддані і він мусив незадовго шукати захист у Кам’янці, де урядував з кількома полками тогочасний коронний гетьман Станіслав Потоцький.
Хмельницькому залежало на тому, щоб повернути Лупула в Ясси і покарати князів-змовників. Треба було підкупити диван, аби він не образився за вторгнення у данинні землі султана. Посланники гетьмана відбули з дарами до державців Порти, які віддавали дунайські князівства, так би мовити, на прилюдний торг; та все ж, не чекаючи наслідків переговорів, Тиміш рушив з полком козаків, карпатських гуцулів, татар і невеликою кількістю колишніх руських повстанців, яких Хмельницький, певно, хотів збутися. З цим військом, що становило близько 12 тисяч воїнів, Тиміш увійшов у Молдавію, зайняв столицю, розбив змовників і змусив Стефана втекти до Волощини. Сповіщаючи про цю легку перемогу, написав батькові, пародіюючи слова Цезаря: «Прийшов, переміг, але не побачив ворога». Навівши в Молдавії лад, він пішов у Волощину, де його воїни вдалися до надмірних зловживань. Відзначають, що він навіть не минав православних церков, і твердять, що Тиміш власноруч зарубав шаблею кількох козаків, які вагалися, чи підпалювати монастир. Краще був би тоді спалив двадцять міст. Увесь край повстав проти нього. Змовники об’єдналися і тепер самі вже завдали поразки Тимошу на берегах Телігула. Літописці докоряють йому в тому, що він надто поспішно відступив із регулярними козаками, залишивши руську піхоту на знищення; її волохи порубали безжалісно. «Треба повбивати цих псів, щоб вони випустили здобич!», — казав їхній полководець. Лупул був уже у безпеці.
Тиміш із тещею та кількома тисячами козаків закрився у Сучавській твердині, важливій фортеці, де, казали, переховувались скарби господаря. Змовники розпочали її облогу й незабаром дістали підмогу з Польщі: Ракоці зумів з нею помиритися.
А за той час Ян Казимир з великим зусиллям набирав військо, спроможне воювати з козаками в їхньому краї. Сейм дав дозвіл скликати ополчення. Стурбований тими приготуваннями, а надто союзом Польщі з трансільванським князем, Хмельницький вдався до невдалої спроби захопити королівські війська на місці їхнього постою, а далі став нарешті поважно думати над тим, щоб податися під захист царя. Аби взнати думку народу, скликав у Тернополі велику раду, на яку разом з козаками прибуло багато селян руських провінцій. Більшість з них була погано настроєна проти гетьмана й, обізнана з тим, що він відправив послів до Константинополя, звинувачувала його в тому, що він хоче зробити їх залежними від Порти. Рада розпочалася запальним словом Хмельницького, в якому він, окресливши похмуру картину становища країни, хотів показати, що порятунок існує лише в захисті з боку могутньої держави. Хто має бути цією державою — Московія, Туреччина, Польща?