Выбрать главу

Ми тут розрізнятимемо два види татар — ногайських і кримських. Останні, як ми вже згадували, живуть на тому великому півострові, що лежить над Чорним морем і зветься Таврійською Скіфією. Проте ногайські татари діляться на великих і малих ногайців, які проживають між ріками Дон і Кубань і є дикими кочовими племенами. Одні з них частково піддані кримського хана, інші — московитів. Є й такі, що не визнають ніякого панування. Ці татари не такі відважні, як кримські, а кримські не такі сміливі, як буджацькі.

Ось як одягаються татари. Цей народ носить короткі сорочки з бавовняної тканини, що спадають їм лише на пів-фута нижче пояса, шаровари і короткі їздові штани з полотна, часом підбиті бавовною. Багатий татарин одягається у кафтан із сукна, простьобаний бавовною, а поверх нього носить ще й халат, прикрашений хутром із лиса чи куниці. Голови вкривають такими ж шапками, а на ногах носять червоні сап’янці без острог. Їхня чернь зодягається тільки в кожухи. Коли тепло або падає дощ, кожуха обертають вовною догори і як побачиш їх у полі, то виглядає це дуже страшно, видається, що скачуть верхи білі ведмеді. Коли настають холодні дні чи приходить зима, татари знов перевертають свої кожухи, тепер вже вовною всередину; те саме роблять і з шапками, зшитими з такого ж матеріалу. Татарські воїни озброєні шаблями, луками і сагайдаками з 18—20 стрілами; до пояса мають причеплені кинджали, вогнива, аби викрешувати вогонь, і шила з 5—6 сажнями сириці, аби в’язати бранців, яких вдається спіймати в степу. Кожен воїн має у кишені квадрант. Тільки найбільш заможні татари носять кольчугу, інші ж ідуть на війну майже роздягненими. Всі вони сміливі і вправно їздять верхи, лише в сідлах тримаються погано, бо мають криві ноги; їздять на дуже короткому стремені, а на конях сидять так, ніби мавпа на хорті. І все ж вони дуже спритні на конях; так добре їздять, що на повному чвалі перестрибують з одного коня на другого, коли перший вже виб’ється з сил. Того другого тримають за вуздечку, аби краще було тікати від погоні. А кінь, зачувши, що нема більше на ньому їздця, одразу ж перебігає на праву руку господаря і так біжить поряд з ним, відпочиваючи, аж поки знову не опиниться на ньому вершник. Ось як уміють ці коні послуговувати своїм хазяїнам. Взагалі татарські коні негарні, не поставні, але добре переносять втому, тому для таких 20—30-мильних одночасних походів використовують саме бахматів (так називаються ці коні). Татарські коні мають дуже густі гриви, що звисають аж до землі, а ззаду волочиться густо вкритий шерстю хвіст.

Щодо більшості татар, навіть і кочових, то вони споживають не хліб, а кінське м’ясо (хіба що перебувають у наших краях), і смакує воно їм більше, ніж воловина, баранина чи кізлятина. Щодо баранини, то взагалі не знають, що це таке. А крім того, коли вбивають якогось коня, то значить, що він дуже кволий і нема більше жодної надії його використовувати. Лише тоді вирішують його вбити. Навіть коли кінь гине своєю смертю, чи через якусь недугу, обов’язково його поїдають. Бо, треба гадати, що народ цей не вельми вибагливий, і навіть той, хто бере участь у військовому поході, харчується так само. Коли бачать коня, що не може більше бігти чвалом, збирається їх десятьох, того коня убивають і, якщо мають напохваті муку, то пальцями перемішують її з кров’ю, як це робиться, коли виготовляють кишки із свинини. Потім цю суміш варять і смажать у казані, і з великим апетитом поїдають. Щодо м’яса, то готують його так: тушу тварини кавалкують, три шматки віддають товаришам, які не мають м’яса, собі ж залишають задній кусень. У найбільш м’ясистому місці починають нарізувати м’ясо якнайбільшими шматками, завтовшки один-два дюйми. Нарізане м’ясо кладуть коневі під сідло, дуже сильно стягають ременями і сідають верхи. Їздять дві-три години, бо військо робить довгі переходи. Потім зіскакують на землю, знімають сідло і перевертають шматки м’яса; пальцями збирають з коня піну і скроплюють нею м’ясо, аби воно не всохлося. Далі знову закладають сідло і так само міцно його затягують. Знов їздять дві-три години. Тепер, на їхню думку, м’ясо готове, воно ніби спечене. Ось як виглядає їхня улюблена страва.