А тепер розповімо, як татари перетинають уплав ріки, більші від деяких європейських рік. Усі їхні коні вміють плавати, і особливо добре плавають у цьому холодному краї, де вода важча від води французьких річок, оскільки гірше очищається сонцем. Та я певний, якби вони привезли своїх коней до Франції, то не перепливли б Сени, як це роблять на Борисфені. Бо я вже говорив, що в цих ріках вода важча, а отже, тіла в ній стають легшими. Я сам мав нагоду переконатися у цьому. Ось як вони все роблять. Коли їхнє військо хоче перетнути Борисфен, найбільшу ріку цього краю, вони вибирають таке місце, де обидва береги легко доступні. А за той час кожен з них заготовляє очерет і робить з нього дві невеликі в’язки три стопи завдовжки, а завширшки десять-дванадцять дюймів; одна в’язка від другої віддалена на одну стопу і має три поперечні палиці, тісно зв’язані вгорі. А знизу один з тих зроблених кінців прив’язується коневі до хвоста. Потім татарин ставить на воду сідло, свої пожитки, згори — лук, стріли, шаблю, усе це разом зв’язує і голий з нагайкою у руці входить у воду. Вуздечкою, яка лишається у коня на шиї, підганяє тварину вперед, а другою притримується за гриву. Отже, кінь змушений плисти, а вершник гребе лише однією рукою, а другою тримається за гриву і вуздечку, не відпускаючи їх. Таким чином, він веде свого коня і підганяє вперед нагайкою, поки не подолають ріку. А коли вже кінь торкнеться копитами суші протилежного берега, вода йому сягає до черева. Татарин притримує коня, речі відв’язує від хвоста і кладе їх на землю. Так само переправляються через ріку всі тварини, бо пливуть у ряд, розтягнувшись на півмилі вздовж ріки. Ось що я зумів дізнатись про татар.