Вони твердили, що його отруїли; від того ненависть між поляками та русинами ще більше загострювалася.
У той час, коли Ян Казимир готувався знищити під Берестечком основні козацькі сили, Речі Посполитій загрожували з півночі та півдня несподівані повстання, що виявили широту задуму Хмельницького та його численних прихильників. У Червоній Русі шляхтич Наперський підняв селян, палив замки, захопив кілька міст і загрожував Кракову. Його загін був знищений військом, зібраним проти нього краківським єпископом. Покинений трансільванським князем, який повинен був надати йому допомогу, Наперський потрапив у полон і на палі у Варшаві життям заплатив за свій бунт. На півночі при першій звістці про козацький похід повстали селяни Познані, де дотепер не було ніяких заворушень, однак шляхта і загони посполитого рушення того краю скоро погамували те зборище погано озброєної черні. Нарешті в Литві полководці Речі Посполитої досягли нових успіхів. Князь Ян Радзивілл, гетьман великого князівства, ущент розгромив бунтівників, незважаючи на допомогу, яку вони дістали від кількох полків, надісланих з України. Радзивілл переслідував їх аж за кордон свого краю, під Києвом знищив їхнє військо, убив полковника Небабу[149] і переможно увійшов у те велике місто, що вважалося немовби релігійною святинею усіх українських провінцій. Якраз до Києва і правилося коронне військо під орудою Потоцького.
Наприкінці липня 1651 року на Україні ще нічого не знали про наслідки битви під Берестечком. Ходили лише невиразні чутки про зникнення Хмельницького. Вважали, що він у Криму. Одні говорили, що він подався туди просити додаткової допомоги в хана, інші казали, що він є ханським в’язнем. Зібравшись на майдані, мешканці міста Паволоч стурбовано обговорювали звістку про наближення польського військового загону, аж тут з’явився перед ними гетьман на коні, а з ним Виговський та невеликий загін козаків. Здивувавшись, що він прискакав із таким незначним почтом, без звиклого супроводу, мешканці обступили його, розпитуючи про новини. Хмельницький одповів, що все гаразд: у Берестечку залишив дванадцять полків у надійно обладнаному таборі, мають провізії та пороху на три місяці, до того ж веде їм підмогу. Хмельницький щойно покинув татарське військо. Прийнятий ханом спочатку як зрадник, якого взяли під охорону, часто відчував загрозу смерті, врешті зумів здобути волю, пообіцявши великий викуп, за яким поїхав у Чигирин Виговський. Такою принаймні є найбільш вірогідна та найбільш правдоподібна версія. Як стверджують деякі літописці, цей викуп дорівнював 800 тисячам екю[150]. Але задумаймось: де міг би Хмельницький узяти таку велику суму?[151] Незадовго до Паволоча прибув Джеджалик і кілька інших полководців, яким удалося врятуватися від розгрому під Берестечком. Деякі з них були поранені, усі дуже зморені. Один мав 50 кінних козаків, інший 20. Найбільший загін був у полтавського полковника, який привів із собою 600 воїнів. Дізнавшись про те, що немає більше війська, гетьман почав рвати на собі волосся, лив сльози, кляв усе, на чому світ стоїть, і, сповнений відчаю, повідомив про своє рішення шукати притулок на Запорізькій Січі, щоб скінчити там свої дні в забутті. Та вже через кілька годин мчав у Чигирин з надією знайти там своїх воїнів і гроші, проте мешканці міста закрили перед ним браму, звинувативши його у зраді війська й батьківщини. Безлад був повний, полковників та старшин слухалися не краще як гетьмана. Вирішивши захищати свій край до останньої краплі крові, селяни і навіть більша частина козацтва втратили довір’я до своїх ватажків, звинувачуючи їх у тому, що ті віддали їх панам, вічним їхнім ворогам. Всюди повставали загони, названі «чорними ватагами» від кольору їхнього одягу. Не об’єднуючись, часто без ватажків, ті загони діяли навмання і спустошували країну замість того, щоб її захищати. Водночас, користаючи із загального замішання, кілька загонів татар, що вирвалися з-під Берестечка, грабували села, брали в ясир жінок та дітей. Несподівано напавши на тих підступних союзників, полковник уманського полку Глух учинив страшну різанину.
149
Йдеться про Мартина Небабу (р. н. невід. — п. 6. VII. 1651) — чернігівський полковник, один з видатних українських військових діячів Визвольної війни 1648—1654 рр. Загинув під м. Лоєвом.
150
Старовинна французька монета. П. Меріме, очевидно, має на увазі срібне екю, яке почали карбувати 1641 р., що дорівнювало 25,98 г.
151
У знайденій поляками під Берестечком шкатулці Хмельницького було лише 30 тисяч червінців (прим. авт).