Усі вихопили ножі й кинулись до мотузка, а Темар трохи применшив хід.
Старанно запиляли півдесятка ножів. За п'ять хвилин надрізаний мотузок голосно лопнув. Кит понатужився, облишив пароплав і зник вдалині з половиною обрізаного мотузка.
«Морський кінь» і «Погонич блакитного кита» зупинились.
ПОДОРОЖ НА ВЕЛЬБОТІ
— I другий спосіб не вдався, — з жалем скаржився зоолог Офіура.
— Не годяться ці способи, — висловив свою думку капітан, — треба щось інше вигадати.
Вирішили тим часом повертатись до бухти Ногая. «Морський кінь» одразу повернув у бухту. «Погонич блакитного кита» затримався в морі. На вельбот пересів зоолог Офіура. Він просив Темара повозити його морем. Офіура хотів назбирати з поверхні морської води малесеньких тварин, що їх багато у тому морі. Темар з охотою погодився допомогти зоологові. Решта хлопців, крім Анкауге, перейшла на пароплав.
«Погонич блакитного кита» повертався додому надвечір. Вельбот плив уздовж берега. Біля цього берега ще ніколи не були ні Темар, ні Анкауге.
В одному місці море глибоко заходило в берег. То була якась невідома бухта. Вузька щілина-протока одділяла її від моря. Величезні скелі нависли над нею. Протока була глибока. Темар хотів виміряти її глибину мотузком з камнем на кінці. Але хоч мотузок мав тридцять метрів — дна не дістав. Великий пароплав вільно міг пройти тією протокою.
Вирішили зайти в ту бухту і оглянути, чи велика вона.
Повернули. Пройшли під скелями і вийшли на гладеньку поверхню чималого озера. Вихід з бухти був захований, і здавалось, що це справжнє озеро. Лише вода на смак була солона. Вже стало зовсім смеркати. Надходила ніч. Офіура взяв весло і сколихнув воду. Схвильована вода загорілась незчисленною кількістю блискіток.
— Це світять маленькі тварини — водяні комашки, що їх звичайним оком майже не видно, — сказав зоолог. — Цими тваринами харчуються кити-велетні.
НАПАД НА ПАРОПЛАВ
Пароплав здригався од сильних ударів. Наче велетенський молот раз у раз бив пароплав по бортах. Хто був у каютах — повискакували на палубу. Там побачили страшне видовище.
Кит накинувся на «Морського коня». Він зовсім не боявся пароплава. Наче буря, спінив воду коло нього. Могутнім хвостом ударяв пароплав по боках і ховався в воду, пірнав під пароплав і підносив його на своїй спині. То майже увесь вискакував із води, з силою вдаряючи у «Морського коня».
— Повний хід вперед! — загукав капітан.
«Морський кінь» утікав од лютого кита.
Але звір не одставав од пароплава, продовжуючи його атакувати.
Люди міцно трималися за щогли, різні підпірки, ручки, щоб не падати, коли кит струшував пароплав.
З блискавичною швидкістю зрозумів Темар, як треба боронитись од кита. Хоч судно то занурювалось у воду, то високо злітало вгору на спині кита, він доповз до гармати.
На щастя, гармата була заряджена. Темар бачив, як капітан стріляв з тієї гармати. Тепер хлопець швиденько прицілився і вистрілив. Постріл гримнув у ту хвилину, коли майже весь кит вискочив з води. Снаряд поцілив у голову.
За дві хвилини китова туша нерухомо лежала на поверхні моря.
«Морський кінь» стояв поруч, спочиваючи од тих скажених ударів.
Офіура і Муль, дуже раді, не знали, як і дякувати кмітливому хлопцеві. А він стояв і головою похитував, оглядаючи морського велетня, якого застрелив з гармати.
ВИГАДКА ТЕМАРА
— Більше я на китів не ловець, — заявив капітан Муль, — досить з мене. Сам страху натерпівся, пароплав попсував. Неможливо піймати кита живим. От і все.
Як не вмовляв його Офіура, проте капітан мати справу з живими китами одмовлявся.
За голову взявся зоолог. Не знає, що йому робити. Підходить до Офіури Темар.
— Я придумав, як вловити живого кита. Можемо вловити не якого-небудь, а блакитного, найбільшого…
— Як? — підскочив зоолог.
— А от так: пригадуєте оту бухту, що якось увечері ми разом знайшли її?
— Пригадую.
— Отож треба загнати туди кита. Застрахати його і просто в ту протоку. Тоді висадити скелі над протокою і завалити йому вихід у море. А харчів там для нього є багато. Пригадуєте?
— Так, так, так… Ти чудово придумав, мій хлопче! Зараз порадимось з капітаном.
— А для чого нам радитись з капітаном? Він же не хоче мати діло з китами. Обійдемось без нього.
— Нам же потрібен пароплав… — Ця стара калоша? Це ж шкапа, а не пароплав. Ми нашим вельботом швидше і краще вправимось.