— Але нам ще потрібно людей.
— Небагато. Наших хлопців вистачить. Візьмемо Анкауге, Тайо та… ще хіба Ейпина.
Офіура, зрадівши, схопив Темара за плечі, почав танцювати і кричав:
— Ой і придумав! От придумав! Славний хлопець Темар!
І Темарові весело стало — сам підскакує.
Вирішили довго часу не гаяти. Покликали хлопців, захопили ракети та динаміт і виїхали в море.
ЗЛЯКАНИЙ КИТ
«Погонич блакитного кита» сьогодні виправдав свою назву.
Великий блакитний кит, завдовжки з сорок метрів, розрізав хвилі Берінгового моря. Він плив так швидко, що лише пінястий слід залишався за ним. Ні на один крок не одставав од нього вельбот. Навпаки, він увесь час наздоганяв його.
Такого великого кита ще ніхто ніколи не бачив у цьому морі. Офіурі навіть не доводилось читати про таких.
Цього кита Темар гнав своїм «Погоничем» до бухти з вузькою протокою.
Щоб лякати кита, хлопці пускали по воді ракети. Ракети були великі. Ними стріляли з ракетного пістолета.
— Коли б була ніч, було б дуже красиво, — говорив хлопцям Офіура.
— Але ми не бачили б кита, — зауважував Анкауге, що особливо пильно стежив за блакитним утікачем.
— Темаре, піддай ходу! — загукав Анкауге. — Кит утікає.
Темар дав повний газ. Вельбот підскакував над хвилями.
Човен знов наздоганяв кита. Хлопці кричали і гукали, сподіваючись тим залякати звіра. Галас зняли неймовірний. А кит, стривожений, заляканий, метався під берегом. Біля нього рвались і шипіли ракети. Стукав мотор. Гукали голоси.
Він вже наблизився до протоки в бухту. Але знов скочив убік. Вельбот обійшов його з другого боку.
— Жени, жени! — кричав Темар.
— Давай, давай! — перегукував його Тайо. Заклавши пальці у рот, свистав Анкауге.
Кит кинувся просто до берега. Ще кілька хвилин, і він зник між скелями, що закривали вхід до глибокої бухти.
— Швидше, швидше! — кричали хлопці, поспішаючи вельботом до протоки, щоб не випустити відтіля кита.
ВИБУХ
Анкауге з динамітними набоями дерся по скелях та камінню на гору. Темар повз за ним. З-під ніг обривались малі й великі камені. Обсипався пісок.
Лізти було високо.
Вельбот одійшов од берега. З вельбота Офіура, Тайо та Ейпин стежили за двома товаришами. Сміливо залишали ті під собою великі скелі. Та ось вони вже в тому місці, де треба закладати динамітні набої. Ножами вишкрябують грунт з-під скель. Роблять глибокі діри. Закладають туди набої. Проводять запальний гніт. Тоді присипають камінням. От і все готово. Востаннє оглядають і перевіряють свою роботу. Запалюють гніт.
З моря видно, як хлопці кидаються навтіки. Вони біжать геть од тих скель і по протилежній стороні гори збігають униз. Під ногами у них зсувається грунт.
Темар плигає на великий камінь. Анкауге штовхає той камінь і собі плигає на нього. Камінь швидко сповзає вниз. Все з більшою і більшою швидкістю мчать вони з гори.
Коли це загуркотіло, наче грім загримів і лунко прокотився по горах. То вибухнув динаміт. Завалилась гора. Скелі і земля падали в протоку. Стовп пилу знявся над горою. В тім пилові і піску зникли Темар і Анкаугс з очей товаришів. Вони злетіли з каменя. Разом з іншим дрібним камінням скотились в долину. Все затихло. Лише кілька маленьких камінчиків ще шаруділи, падаючи з гори.
Хлопці лежали нерухомо.
В морі вельбот поспішав до засипаної протоки.
Чайка, скиглячи, низько спустилась і пролетіла над Темаром і Анкауге. Жоден з них ані ворухнувся. Полярна мишка висунула голівку поміж камінням і дивилась на хлопців.
Ураз мишка сховалась, злякалась. То Темар підвів голову і став на ноги. Озирнувся і штовхнув Анкауге. Той підскочив, як на пружинах.
— Го-го-го-го! — закричали хлопці і прудко побігли до моря.
КИТ У БУХТІ
У бухті плавав кит. Це був блакитний красунь і велетень.
У цій бухті, мабуть, йому було трохи тісно. Він обійшов її навколо. Час од часу бився носом об берег. Здавалось, він шукав відсіля виходу в море.
Та вихід був завалений. Навіть вельбот ледве зміг перебратись через замілену протоку.
Хлопці протягли свій човен через ту протоку, що залишилась між бухтою та морем.
«Погонич блакитного кита» стиха рокотів своїм мотором. То була його перемога.
Двоє людей надзвичайно раділи з тієї перемоги. Це були Офіура та Темар.
— Тепер, — казав зоолог, — я напну на березі цієї бухти намет. Буду проводити науково-дослідну роботу. Я докладно вивчу цього звіра, його життя, його звички.