Глава 81. Булавін та запорожці
Рік 1706-й кошовим отаманом на Січі пробув Тимофієнко, а 1707-го - Петро Сорочинський. Наприкінці того ж року на Січ прибув із Дону донський козак Булавін, що підняв на Дону збройне повстання проти російського уряду. Він просив помочі Війська Запорозького, але Сорочинський рішуче відмовив і навіть примусив Булавіна виїхати із Січі в Кодак. Незадоволена тим запорозька молодь та голота скинула Сорочинського з уряду й обрала знову кошовим Гордієнка. Проте й Гордієнко не згодився допомагати Булавіну й тільки дозволив приєднатися до нього окремим козакам. Цей вчинок свідчить, що ще й року 1707-го Гордієнко не думав виступати проти московської зверхності.
Через кілька місяців на Січі розійшлася чутка про те, що Булавін розгромив російське військо, опанував Новочеркаськ і проголосив себе отаманом Донського війська. Запорозька молодь захвилювалась і на раді, що відбулася 13 травня 1708 року, дуже нарікала на військову старшину за те, що та відраїла Війську боротися разом із Булавіним проти російських воєвод й ухвалила, доки не пізно, йти на Самару й зруйнувати там московські містечка. Мабуть, що воно так би й сталося, коли б саме тоді не прибули з Межигірського монастиря ченці. Почувши, що коїться в Січі, вони винесли на майдан хрест та Євангеліє й умовили запорожців не піднімати зброї на людей православної віри. Під впливом ченців більшість запорожців вгамувалася, й похід на Самарські містечка не склався; проте частина голоти, кількістю біля 1500 душ, покинула Січ і пішла до Булавіна. Під проводом отаманів Безпалого та Драного вони билися з російським військом біля річки Торця, а далі, відтиснуті бригадиром Шидловським, засіли в Бахмутському городку й там, відбиваючись од його війська, загинули всі до одного.
Глава 82. Шведчина
Шведський король Карл XII, звоювавши королів датського й польського, рушив із невеликим військом на російські землі й восени року 1708-го несподівано для всіх повернув із Смоленська на Стародуб, щоб зазимувати на Україні. Довідавшись про те, військова українська старшина підступила до Мазепи, вмовляючи його скористатися походом шведів і визволити Україну від московської влади. Мазепа й сам добре розумів, що під зверхністю Росії Україна не втримає своєї автономії, й, боячись, мабуть, щоб його не спіткала доля Брюховецького, став зав'язувати зносини з королем Карлом. Досі він певно не мав на думці зрадити царя, бо тільки-но своїм військом допоміг йому втихомирювати повстання Булавіна і з наказу царя порозсилав козацькі полки до Литви й у Петербург воювати проти шведів, та й людність на Україні він не попередив про мабутнє повстання проти московської зверхності.
Скінчилося тим, що шведський король прийшов у Новгород-Сіверський; Мазепа, лишивши частину свого війська в Батурин, сам із старшиною та кількома тисячами козаків рушив за Десну й поєднався із шведським королем. Разом вони попрямували до Батурина, та князь Меншиков із російським військом випередив їх і, підступивши під Батурин, почав його штурмувати. Козаки завзято обороняли місто, та тим тільки роздратували Меншикова. Серед ночі полковий старшина Іван Ніс перейшов на бік Меншикова й показав йому потайний пролаз у місто. Російське військо, не гаючись, серед ночі захопило місто й люто помстилося за змагання. Меншиков звелів вирізати весь Батурин до ноги й, загарбавши Мазепині скарби та всякий припас, саме місто спалив і зруйнував дощенту.
Діставши від Мазепи звістку про те, що він став до спілки із шведським королем, кошовий отаман Кость Гордієнко дуже здивувався, бо завжди знав гетьмана за зрадника українського народу й найбільшого свого ворога. Проте, захоплений із давніх літ мрією оборони незалежності Запорожжя й усієї України від сусідів, він забув свою зневагу до Мазепи й, поєднавшись із ним та шведським королем, спробував повернути Україні здобуту за часів Богдана Хмельницького волю.
30 жовтня цар Петро Олексійович повідомив Гордієнку про Мазепину зраду, вмовляючи його і все Військо Запорозьке лишитися вірним йому, а 12 листопада сповістив уже про обрання в Глухові нового гетьмана Скоропадського й упрошував кошового слухатися нового державця. Тоді ж на Січ були прислані від царя коштовні дарунки, а саме: кошовому 500, старшині 2000 і на козаків 12 000 червінців. Тільки й те не прихилило Гордієнка до Москви, і в одповідь він написав листа, сповненого нарікань за порушення Московською державою Переяславської умови з Богданом Хмельницьким і рішуче вимагав, щоб московські фортеці на Самарі та у Кам'яному Затоні були розкопані й поруйновані, а на Україні знищити російське й українське панство, а козацтву ж та люду посполитому повернути певну волю й давні права.