Выбрать главу

6). Гетьман не має права призначати на посади, бо всі посади мають бути виборні.

7). Гетьман не має права нікого судити, а всі справи, навіть за образу самого гетьмана, передавати на генеральний суд.

8). Тричі на рік: на Різдво, на Великдень та на Покрову в гетьманській резиденції мають відбуватися генеральні ради задля вирішення всяких найважливіших справ. На ті ради мають з'їздитися: генеральна старшина, полковники з усією полковою старшиною й сотники; виборні від полків генеральні радники й представники Запорозького Війська. Без ухвали генеральної ради гетьман може відправляти тільки пильні справи за радою генеральної старшини.

9). Побудовані російським військом на Запорожжі містечка мають бути зруйновані, й ніхто на запорозьких землях не має права ставити ніяких міст.

10). Міста: Трахтемирів, Келеберда й Переволочна з перевозами мають належати Війську Запорозькому, а також і весь Дніпро з усіма річками, починаючи од Переволочної до самого Очакова.

Окрім цих головних пунктів, було написано ще багато другорядних, що дуже докладно обґрунтовували конституцію України.

10 травня року 1710-го король схвалив обрання Орлика гетьманом та його конституцію. Все було добре обмірковано, та тільки не судилося укладачам конституції вернутися на Україну, щоб здійснити її.

Глава 86. Занепад Війська Запорозького (1710-1734 роки). Смуток на Запоріжжі

Під час атакування російським військом Чортомлицькоі Січі значна частина запорожців, як і щоліта, була на рибальстві й полюванні у Великому Лузі. Звістка про зруйнування Січі не один день, не один і місяць переходила з річки на річку, з байрака в бійрак, доки облетіла все Запорожжя, й товариство кілька тижнів збиралося й вирушало з місця на місце, поки нарешті скупчилося там, де річка Кам'янка впадає в Дніпро, й прилучилося до кошового отамана Петра Сорочинського. Він же повернувся з Криму ні в тих ні в сих, бо через мир із царем хан не наважився без дозволу султана надати запорожцям допомогу.

Впорядкувавши на Кам'янці свій кіш, Сорочинський через Кизикермен знову поїхав у Крим, щоб просити протекції хана, а тим часом до Нової Січі почали прибувати ватага за ватагою й ті запорожці, що були з Гордієнком. Частина їх відбилася від шведського війська під час перевозу через Дніпро в Переволочній, частина ж прибігла від устя Бугу, й нарешті більшість вирядив на Запорожжя з-під Очакова сам шведський король Карл XII, не маючи чим запорожців годувати. Бракувало ще тільки невеликого гурту найзавзятіших січовиків та самого Гордієнка.

Смуток оповив душі козаків, що підступили аж до татарських кордонів. Туга за зруйнованою ненькою-Січчю, що була свідком великих подій, та за “батьком” Великим Лугом, що споконвіку годував запорожців, розпукою пригнітила їм серце, й мимоволі у всіх виникало питання, чи не ліпше було б скоритися цареві, аби тільки жити на своїх рідних степах та у Великому Лузі. В перші ж місяці після “шведчини” на коші вже лунали голоси за те, щоб поклонитися цареві й просити його ласки. Може б, воно так і сталося, коли б з України не надходили такі тяжкі вісті. А до Нової Січі линула чутка за чуткою: що тих козаків, які були біля Мазепи, хоч би навіть мимоволі, тяжко катовано, а кого не замордовано на смерть, то заслано в Сибір. Навіть тих запорожців, що й не були з Мазепою, позаслано на Ладогу й у Петербург копати канави понад озерами та річками. З тих козаків, що були на канальських роботах, од незвичного болотяного повітря, вогкості та недобрих харчів, гинула майже половина, решта ж верталася на Україну каліками. Не зважаючи на те, замість померлих та покалічених, російський уряд посилав на північні канали все нові та нові козацькі полки. “Якщо ви прийдете на Україну, - переказували запорожцями з Гетьманщини, то усі загинете. Єднайтесь із татарами та визволяйте нас, бо й ми всі од Москви пропали”.

Окрім “канальських робіт”, українських козаків кидали на північний Кавказ, на “лінію” - обороняти російські кордони од Кубанської орди, і там вони тисячами гинули од татар, черкесів та від пропасниці. Про походи на “лінію” та про недолю пробування там збереглася навіть народна пісня:

У Глухові, у городі, в усі дзвони дзвонять, Та вже ж наших козаченьків на “лінію” гонять. У Глухові, у городі, стрельнули з гармати - Не по однім козаченьку заплакала мати. У Глухові огні горять, у Полтаві димно, На могилі гетьман стоїть - геть там його видно. “Допевняйся, пан-гетьмане, допевняйся плати, Як не будеш допевнятись - будем утікати”. “Ой, ідіть же, панове, до Петра, до свата, Ой, там буде вам, панове, велика заплата - По заступу у рученьки та ще і лопата!” Сидить козак на могилі, сорочку латає; Ой, кинувся до черешка - копійки не має. Їхав козак на лінію та й вельми обдувся, Іде козак із лінії - як лихо зігнувся!