Життя Байди-Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі. Він одсунув татарські кочовища від Дніпра на схід та захід і тим полегшив становище запорозького козацтва і його зносини з Україною. Про запорожців як переможців над татарами пішов розголос по всіх землях, і сусідні держави почали рахуватися з ними як із визначною військовою силою, що її бажано б мати на своєму боці. Козацтво й само виросло в своїх очах; на Україні ж стали прославляти козаків, як оборонців свого життя, і замість невольницьких плачів та нарікань на татарську руїну, по Україні почали лунати вже й бадьорі пісні про козаків-звитяжців, як, скажімо, пісня про козака Голоту.
I
Ой, на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битому, ординськім,
Ой, там гуляв, гуляв козак Голота.
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії -
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів не згожа.
А ще, правда, на козакові постоли в'язові,
А онучі китайчані -
Щирі жіночі, рядняні;
Волоки шовкові -
Удвоє, щирі жіноцькі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка:
Зверху дірка,
Травою пошита,
А вітром підбита.
Куди віє, туди й повіває,
Козака молодого прохолоджає.
Та гуляє козак Голота, погуляє;
Ні города, ні села не займає, -
ІІ
На город Килію поглядає.
У городі Киліі татарин сидить, бородатий,
По горницях походжає,
До татарки словами промовляє:
- Татарко, татарко!
Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?
Каже:
- Татарине, ой, сідий, бородатий
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш та гадаєш.
Каже:
- Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає,
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Та в город Килію запродати,
і ще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних, не лічачи, брати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати.
III
То теє промовляє, дорогеє плаття надіває;
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
А козаченько оглядається
І корбачем одбивається.
Та вже ж той козак Голота добре козацький звичай знає,-
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже:
- Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на свою ясненькую зброю,
Чи на свого коня вороного,
Чи на себе, татарюгу старого?
Я, - каже, - важу на свою ясненькую зброю,
А ще лучче - на мого коня вороного,
А ще лучче - на себе, татарюгу старого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килію запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних, не лічачи, набрати,
Дорогії сукна, не мірячи, нощитати.
Та козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Ой, - каже, - татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Не ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не ідав
І козацьких звичаїв не знаєш.
А татарин його озирає,
З його насміхає.
- Ой ти, - каже, - козаче, козаче-нетяго!
Звідкіля ти розуму набрався,
Що вельми одіжно убрався?
Ой, на що ж ти уповаєш?
Чи на свою шапку-бирку,
Що травою шита,
Вітром підбита -
А зверху дірка?
Чи на свої постоли боброві,
Що шовкові волоки -
Водносталь з валу?
Чи на свою сермягу семилатную?
- Ой, татарюго старий, бородатий,
Що твоя одежа зможе?
Ще побачим, кому бог поможе.
IV
Ой, на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битім, ординськім,
То не ясний сокіл літає -
То козак Голота, сердешний, добрим конем гуляє.
Ой, став татарин ік йому приїжджати,
Став тугого лука напинати,
Сердешного козака Голоту стріляти-рубати,
Та козак Голота нагайкою стріли одбиває,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
- Ой ти, татарин, старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ти між козаками не бував
І козацької каші не їдав,
І козацьких жартів не знаєш…
Десь у мене був з кулями гаман -
Я ж тобі гостинця дам.
Як став йому гостинці посилати,
Став татарин із коня похиляти.
- Ой ти, татарине, старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ще ти мене не піймав,
Да уже в город Килію запродав
І срібні за мене гроші побрав!
От тепер твого одного коня вороного
Поведу до шинкарки пропивати,
А другим твоїм конем вороним
По городу Килії гуляти, -
Ой, гуляти, гуляти, гуляти
Да єдиного бога споминати!
Тоді козак добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Жупан татарський істягав,
На свої козацькі плечі надівав,
Бархатний шлик іздіймав,
На свою козацьку голову надівав;
На коня татарського сідає,
Поле килиїмське вихваляє:
- Ой поле, - каже, - поле килиїмське!
Скільки я на тобі гуляв,
Да такої здобичі не здобував!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу здобич брали
І ворогів під ноги топтали!