Выбрать главу

Проте, мабуть, Залізняк пив, та не упивався, а стежив за кожним рухом Кречетникова, бо коли почали роздивлятися поміж пов'язаними на бенкеті й у гайдамацькому таборі, то виявилось, що хоч усіх ув'язнених гайдамаків було аж 845 і з них 65 запорожців, та тільки Залізняка поміж ними не знайшли. Це ще дужче ствердило народні думки, що Залізняк - характерник і напустив на москалів ману так, що ті не побачили, як він виходив із намету Кречетникова й далі - з табору.

Після того російські генерали й полковники так само позахоплювали мало не всі інші гайдамацькі ватаги, бо вони мали православних росіян за своїх спільників і не стерелися їх. Швачку та Неживого було привезено до Києва і згодом заслано в Сибір; Журба ж не дався в руки живим і був убитий разом із трьома десятками своїх товаришів. Козака Швачку народ оспівав не менше за Харка та Залізняка:

I
Ой, на козаченьків, он, на запорожців та пригодонька стала: Ой, у середу та у обідній час їх Москва забрала. Крикнув Швачка та на осавулу: “Із коней - додолу! Ой, не даймося, панове молодці, ми москалям у неволю!” Москалики умні, москалі розумні, розуму добрали: Ой, наперед Швачку із осавулом докупи зв'язали. Ой, ізв'язали і попарували й на вози поклали, Із Богуслава до Білої Церкви їх у неволю зібрали. Ох, пошлемо галку, ох, пошлемо чорну а до Січі рибу їсти, Ох, нехай донесе, ох, нехай донесе до кошового вісті. Ох, уже тій галці, ох, уже чорній та назад не вертаться, Ох, уже ж нам, панове молодці, із кошовим не видаться!
II
Ой, узяли Швачку та й повезли Швачку Аж у Київ возами… Оглянувся назад на Вкраїну Та й залився сльозами! Ох, і лети ж, галко, ох, лети ж, чорна, Аж у Низ до кошового! Нехай пише листи на білій бумазі Та дає мені вісті. Ой, уже ж галці, ой, уже ж чорній Та й на Низ не літати… А вже козакові, а вже Швачці На Вкраїні не бувати.

Куди подівся Залізняк із бенкету генерала Кречетникова - невідомо. Народні оповідання розказують, що він до кінця свого віку блукав по байраках колишнього Дикого поля - побіля Бугу та на верховинах Інгулу й Інгульця.

Найдивнішим і найтяжчим для коліїв було те, що російські війська, захоплюючи їх, видавали усіх, хто не був родом із Лівобережної України і не був запорожцем, до рук тим самим польським панам, проти яких вони повставали, а вже пани чинили з ними, що знали: вигадували їм таких мук, яких ніхто не знав, допоки й світ стоїть. Суд (коли тільки можна назвати судом мордування до смерті) відбувався над гайдамаками в місті Кодні. Там було замучено на смерть і Ґонту. З нього та його товаришів, Білуги й Шила, три дні з живих здирали потроху шкіру і тільки, коли ті почали вже помирати, було їх четвертовано.

Мали пани на Вкраїні добрі оборонці: Звірилися сотникові Уманському Ґонті. Мали пани на Вкраїні дуже добрий трунок, Пани тії розумнії дадуть сі рятунок. Пани теє зрозуміли, згоду учинили: Підкинувшись під Умань, Ґонту ізловили. Вони ж його насамперед барзо привітали, Через сім день з нього кожу по пояс здирали І голову облупили, сіллю посипали… Пан рейментар походжає: дивітеся, люде, Хто ся тільки збунтував, то всім теє буде.

Біля Кодні було поховано кілька сот замордованих на смерть волелюбних українців, а скільки народу розійшлося з Кодні з одрубаними або спаленими вогнем руками, скільком були відтяті на руках пучки, скільком випечені очі, - так того ніхто не передав би. Народна пісня так згадує сумний кінець цього українського народного повстання:

Ой, і зв'язали та попарували, Ой, як голубців у парці, Ой, засмутилась уся Україна, А як сонечко в хмарці.

Місто ж Кодня з того часу стало на Україні словом прокляття. Кому бажають у житті найгіршого, то кажуть: “Бодай тебе Кодня не минула”.

Простий народ на Вкраїні мав у своїх згадках Залізняка за такого ж самого оборонця його прав, як і Богдана Хмельницького, і в одній із пісень він навіть, сидячи у Київській Печерській фортеці, погрожує полякам:

“Іди, іди, Залізняку, годі вже гуляти, Підем в Київ у Печорське Богу роботати”. І говорить Максим-козак, сидячи в неволі: “Не матимуть вражі ляхи на Вкраїні волі. Течуть річки з всього світу до Чорного моря, Минулася на Вкраїні жидівськая воля”.