Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Проте, мабуть, Залізняк пив, та не упивався, а стежив за кожним рухом Кречетникова, бо коли почали роздивлятися поміж пов'язаними на бенкеті й у гайдамацькому таборі, то виявилось, що хоч усіх ув'язнених гайдамаків було аж 845 і з них 65 запорожців, та тільки Залізняка поміж ними не знайшли. Це ще дужче ствердило народні думки, що Залізняк - характерник і напустив на москалів ману так, що ті не побачили, як він виходив із намету Кречетникова й далі - з табору.

Після того російські генерали й полковники так само позахоплювали мало не всі інші гайдамацькі ватаги, бо вони мали православних росіян за своїх спільників і не стерелися їх. Швачку та Неживого було привезено до Києва і згодом заслано в Сибір; Журба ж не дався в руки живим і був убитий разом із трьома десятками своїх товаришів. Козака Швачку народ оспівав не менше за Харка та Залізняка:

I

Ой, на козаченьків, он, на запорожців та пригодонька стала:
Ой, у середу та у обідній час їх Москва забрала.
Крикнув Швачка та на осавулу: “Із коней - додолу!
Ой, не даймося, панове молодці, ми москалям у неволю!”
Москалики умні, москалі розумні, розуму добрали:
Ой, наперед Швачку із осавулом докупи зв'язали.
Ой, ізв'язали і попарували й на вози поклали,
Із Богуслава до Білої Церкви їх у неволю зібрали.
Ох, пошлемо галку, ох, пошлемо чорну а до Січі рибу їсти,
Ох, нехай донесе, ох, нехай донесе до кошового вісті.
Ох, уже тій галці, ох, уже чорній та назад не вертаться,
Ох, уже ж нам, панове молодці, із кошовим не видаться!

II

Ой, узяли Швачку та й повезли Швачку
Аж у Київ возами…
Оглянувся назад на Вкраїну
Та й залився сльозами!
Ох, і лети ж, галко, ох, лети ж, чорна,
Аж у Низ до кошового!
Нехай пише листи на білій бумазі
Та дає мені вісті.
Ой, уже ж галці, ой, уже ж чорній
Та й на Низ не літати…
А вже козакові, а вже Швачці
На Вкраїні не бувати.

Куди подівся Залізняк із бенкету генерала Кречетникова - невідомо. Народні оповідання розказують, що він до кінця свого віку блукав по байраках колишнього Дикого поля - побіля Бугу та на верховинах Інгулу й Інгульця.

Найдивнішим і найтяжчим для коліїв було те, що російські війська, захоплюючи їх, видавали усіх, хто не був родом із Лівобережної України і не був запорожцем, до рук тим самим польським панам, проти яких вони повставали, а вже пани чинили з ними, що знали: вигадували їм таких мук, яких ніхто не знав, допоки й світ стоїть. Суд (коли тільки можна назвати судом мордування до смерті) відбувався над гайдамаками в місті Кодні. Там було замучено на смерть і Ґонту. З нього та його товаришів, Білуги й Шила, три дні з живих здирали потроху шкіру і тільки, коли ті почали вже помирати, було їх четвертовано.

Мали пани на Вкраїні добрі оборонці:
Звірилися сотникові Уманському Ґонті.
Мали пани на Вкраїні дуже добрий трунок,
Пани тії розумнії дадуть сі рятунок.
Пани теє зрозуміли, згоду учинили:
Підкинувшись під Умань, Ґонту ізловили.
Вони ж його насамперед барзо привітали,
Через сім день з нього кожу по пояс здирали
І голову облупили, сіллю посипали…
Пан рейментар походжає: дивітеся, люде,
Хто ся тільки збунтував, то всім теє буде.

Біля Кодні було поховано кілька сот замордованих на смерть волелюбних українців, а скільки народу розійшлося з Кодні з одрубаними або спаленими вогнем руками, скільком були відтяті на руках пучки, скільком випечені очі, - так того ніхто не передав би. Народна пісня так згадує сумний кінець цього українського народного повстання:

Ой, і зв'язали та попарували,
Ой, як голубців у парці,
Ой, засмутилась уся Україна,
А як сонечко в хмарці.

Місто ж Кодня з того часу стало на Україні словом прокляття. Кому бажають у житті найгіршого, то кажуть: “Бодай тебе Кодня не минула”.

Простий народ на Вкраїні мав у своїх згадках Залізняка за такого ж самого оборонця його прав, як і Богдана Хмельницького, і в одній із пісень він навіть, сидячи у Київській Печерській фортеці, погрожує полякам:

“Іди, іди, Залізняку, годі вже гуляти,
Підем в Київ у Печорське Богу роботати”.
І говорить Максим-козак, сидячи в неволі:
“Не матимуть вражі ляхи на Вкраїні волі.
Течуть річки з всього світу до Чорного моря,
Минулася на Вкраїні жидівськая воля”.