Січовики неохоче зійшли з Дунавця, бо на інших протоках Дунаю не було високого сухого степу, а скрізь тільки низькі плавні, вкриті лісом, озерами та очеретами. Де осіли вони під той час кошем - невідомо. Дехто гадає, що в Кара-Гармані на острові святого Георгія; інші ж історики твердять, що задунайські запорожці зовсім не мали Січі аж до 1814 року, коли вони таки збудували її на Дунавці. Остання думка, як нам здається, не може бути певною, бо коли б Січ не існувала з 1775 року до 1814-го, то за такий тривалий час устрій Війська Запорозького мусив би занепасти, чого, однак, не сталося.
У перші десять років життя запорожців у Туреччині Січ у них стояла десь на дунайських гирлах, бо відомо, що повсякчас між запорожцями й донцями виникали криваві бійки за лимани, озера й гирла, де рибалили ті й ті, й нарешті року 1778-го донці, вистеживши, коли на Січі було мало козаків, несподівано напали на неї, знищивши чимало запорожців, спалили Січ.
Коли сталася та подія, запорожці стали збиратися до війни, щоб відплатити липованам, та султан запобіг тому лихові й наказав запорожцям перейти з кошем вище по Дунаю, в Сеймени - місцевість поміж Силістрією та Рущуком.
Запорожців це дуже образило й обурило. Відходити так далеко від України їм не хотілося, бо це утрудняло зносини з рідним краєм, та й їздити на рибальство із Сеймен у гирла неблизько.
Глава 118. Початок чорноморців
Тим часом за два роки до того в Криму спалахнуло повстання татар, і князь Потьомкін року 1783-го розіслав по землях колишньго Запорожжя й за Буг до турецьких запорожців заклики, щоб вони сходилися у Херсон, де з них будуть складені охочі команди під персональним проводом самого Потьомкіна. З російського Запорожжя зібрались біля тисячі козаків, і князь призначив їхнім отаманом військового запорозького старшину Сидора Білого, на поміч йому дав колишнього суддю Війська Запорозького Антона Головатого.
Скориставшись негодою, Сидір Білий 24 жовтня подав Потьомкіну прохання про те, щоб визволити від панів поневолених запорожців і дозволити їм хоч перейти в казенні (колишні запорозькі) села. Князь загадав губернаторам переписати запорожців, які опинилися в кріпацтві, й з'ясувалося, що тільки в двох повітах - Олександрівському та Катеринославському - у 116 панів було кріпаками 3735 запорозьких козаків і при них 2175 душ жіноцтва та ще поневолених колишніх запорозьких підданців - 3650. Тільки з того перепису нічого не вийшло, бо Потьомкін не мав права одібрати в панів кріпаків, та й сам своїх поневолених запорожців не мав охоти зрікатися.
Справа з татарами в Криму невдовзі скінчилася, але Потьомкін лишив тисячний відділ запорожців на службі й 6 квітня 1784 року добув дозвіл цариці на те, щоб поновити Військо Запорозьке як організацію на зразок війська Донського, а після того послав Сидора Білого на Дунай закликати запорожців повернутися в Росію. Проте й на цей раз, незважаючи на те, що запорожці були незадоволені наказом султана про перехід у Сеймени, вони не захотіли вертатись і подали через Білого таку саме відповідь, що й раніше, себто вимагали поновити Військо Запорозьке з його клейнодами й вольностями.
Глава 119. Вихід запорожців на Тису
Майже тоді запорожці звернулися через австрійського консула в Яссах до цісаря Иосифа II з проханням віддати їх під свою руку й відвести Військові Запорозькому землю під Січ й вольності.
Цісарю бажано було мати проти турків вояків, слава про яких три століття линула по всьому світові, й він призначив для Запорозького Війська землю в провінціях Банаті та Бочці, біля річки Тиси, між містами Цента й Панчова.
Наприкінці року 1785-го в Цісарщину перейшло 8000 душ запорозьких козаків - здебільшого запорожців із Дніпра. За умовою з Австрійським урядом Військо Запорозьке забезпечило собі: 1) свій давній військовий устрій; 2) право вільного обрання військової старшини, при чому та старшина визнавалася австрійським урядом: кошовий отаман у рангу полковника австрійської служби, курінні отамани в рангу ротмистрів; 3) свій виборний військовий суд; 4) право щорічного поділу військових земель поміж куренями (як одвіку бувало); 5) право носити своє запорозьке вбрання і зброю, яка кому до вподоби; 6) діставати од цісаря жалування нарівні з австрійським військом.
Зі свого боку за ті привілеї Військо Запорозьке мало під час війни складати окремий полк вершників і відділ козаків на байдаках, щоб випливати ними в Дунай.