З наказу адмірала Воинова, запорожці змушені були витягти із дна лиману з потоплених суден гармати, ядра й інші речі. В липні, за повелінням самого Потьомкіна, кошовий вислав 500 чорноморських козаків до Херсона, щоб гнати відтіля плоти до устя річки Інгулу; Головатому ж князь наказав піднімати з козаками потоплені турецькі кораблі.
Чорноморці хоч і виконували ті роботи, але були дуже ображені тим, що їх повертають на робітників. У Херсоні козаки навіть зовсім покинули працю й почали розходитися так, що з 500 їх ледве втрималося на місці 300. З Коша вислали у Херсон новий полк козаків, але й той почав розбігатися. Кожен із російських генералів вимагав прислати йому на роботу чорноморців, неначе невольників, і ніхто не клопотався про те, щоб їх одягти, взути й нагодувати. Надосінь козаки не витримали голоду і стали тікати та шукати собі заробітків. Під той саме час російське військове начальство хотіло порушити запорозький устрій і загадало обрати сотників. Проти цього рішуче повстали всі курінні отамани й сказали, що коли у війську будуть обрані сотники, то вони всі зречуться своєї служби. Головатий хотів, було, покарати двох отаманів за непокору киями, та козаки вчинили справжній бунт, так що довелося ту новину відкласти надалі.
Після того піші козаки вирядили депутацію до Чепіги зі скаргою на Головатого, який не дбає про козаків, а вони босі, голі й цілий рік не дістають валування. Запорожці погрожували, що коли ще якийсь час не дістануть грошей, то подадуться на Дунай.
Чепіга не мав сили нічого вдіяти, й незадоволені козаки, зібравши раду, ухвалили скинути його з кошевства, та тільки, через військовий стан, не наважились того зробити без згоди Потьомкіна й послали йому листа, скаржачись на Чепігу, що той через старість та поранення не може до ладу керувати військом. Проте Потьомкін не звернув на прохання козаків ніякої уваги, й Чепіга лишився кошовим і надалі.
Треба гадати, що частина чорноморців таки перейшла за Дунай, проте друга частина, з дозволу Потьомкіна, почала виводити на нові завойовані землі між Бугом та Дністром свої сім'ї й осідати хатами. На зиму чорноморцям було загадано захищати кордони по Дністру, й Чепіга заклав військовий кіш у селі Слободзеі над Дністром, на 20 верств нижче Бендер.
Невдовзі після нового року цариця Катерина звеліла Потьомкіну зватись “Великим Гетьманом козацьких військ Катеринославських та Чорноморських”. Це було приємно для князя і козаків, бо він мав піклуватися про Чорноморське Військо.
Глава 121. Запорожжя між Бугом та Дністром
Першим ділом “Великого гетьмана” було затвердження Чепіги й Головатого на уряді. Разом із тим він наказав вислати до нього за почесних чатівників 500 найжвавіших чорноморців і нарешті 1 березня сповістив кошового, що, піклуючись про Військо Вірних Козаків Чорноморських, він клопочеться перед царицею, щоб дати їм під оселі грунти поміж Бугом, Дністром та Чорним морем, а до того ще землю біля Кінбурна з озерами, які ще не наділені панам. Обіцяв він виділити війську й ліс на будівлі.
Треба думати, що цариця затвердила пропозицію Потьомкіна, бо 19 квітня він прислав на Кіш ордер про те, що пообіцяні землі справді передаються Чорноморському війську з додачею ще Єнікальської округи з Таманню. Далі 14 липня він звелів генералові Кутузову оголосити всім, хто живе між річками Бугом та Дністром, що вони переходять під владу Чорноморського війська.
Велика радість охопила колишніх запорожців, коли в присутності депутатів од війська почали відмежовувати чорноморцям землю. Межа пішла од Чорного моря вгору Дністром до Бендер, а від того міста через верхів'я річок Кучургана та Куяльника на Тилигул, а звідти на верхів'я Березані та, повернувши тією річкою трохи вниз, попрямувала до Бугу, й, впершись у нього проти Богоявленська, пролягла лиманом, доки, обминувши Очаків, вийшла до моря.
Прийнявши одмежовані землі, Чепіга наказав усім полковникам пильнувати, щоб ніхто, не рубав на військовій землі садів та лісу, та переписати всі рибальські заводи й брати з них на військо мито.
Сотні родин колишніх запорожців прибували тепер у Слободзею й розподілялися Чепігою по паланках на місця, визначені Кошем під оселі, так що новий край, незважаючи на війну, хутко почав залюднятися. Паланок було засновано три: Подністрянська, Березанська та Кінбурнзька. В Слободзеї зараз же почали споруджувати церкву та військову паланку - будинок для кошового отамана й канцелярії.