Таким чином, завдяки “Порядку общей пользы” на Чорномор'ї через кілька років од запорозьких звичаїв лишились одні згадки.
Тільки один раз запорозька сірома, раніше, ніж вимерти або занепасти душею, захвилювалась і зробила спробу підняти з домовини стародавні запорозькі звичаї. Ця хвилина відома в історії під назвою “Персидського бунту”.
В липні року 1794-го два полки чорноморських вершників під бунчуком отамана, старого Харка Чепіги, були вислані в Польщу, де, між іншим, брали участь у штурмі Праги та Варшави. Не встигли вони в останні дні року 1795-го повернутися з далекого походу в Катеринодар, як у лютому року 1796-го кошовому знову наказали вирядити два полки відбірних козаків у Астрахань для війни з персами.
Полки ті повів військовий суддя Головатий. Весь перський похід склався невдало. Вже в Астрахані чорноморці од незвичного повітря почали хворіти; коли ж їх перевезли морем до Баку, то хвороби ще збільшились, і козаки почали мерти. З тої недуги вони занепали духом, а тут ще й війна тяглася дуже нудно, бо ніяких боїв не було, а замість того козаків змушували тяжко працювати. Незадоволені - почали тікати. А куди - з такої далекої сторони?
Почули чорноморці, що в грузинського царя є вільні козаки - 800 душ із кошовим отаманом Розтрьопою - і що цар Грузії платить добре жалування; того було досить, щоб козаки з околиць Баку почали тікати понад річкою Курою до Грузії. Зникло, мабуть, не більше сотні, та чи знайшли вони в Грузії козаків, чи загинули в чужій стороні з голоду, чи дісталися татарам та персам у неволю - невідомо.
Почав хворіти біля Каспійського моря й сам Головатий і 28 січня року 1797-го помер. Трохи раніше, а саме 14 січня, помер у Катеринодарі Чепіга, так що старшим у війську лишився військовий писар Котляревський, та й той незабаром поїхав на коронацію царя Павла І. Там Котляревський сподобався цареві й 27 липня 1797 року, без вибору й бажання Війська Чорноморського, його призначили “Військовим отаманом”. Цим указом царя Павла І зрештою скасовувалися виборчі права козаків і сама назва “Кошового отамана”.
Глава 124. Заколот на Кубані
У травні року 1797-го перська війна скінчилась, і чорноморці з полковником Чернишовим пішли на Кубань. Втративши у поході половину товариства і натерпівшись всякого лиха, чорноморці повернулись у Катеринодар у кількості всього 504 козаків, друга ж частина загинула під час війни. Козаки мали себе покривдженими своєю старшиною й хотіли поскаржитись Котляревському, але той був на Тамані. Тоді козаки після зустрічі та молебна, коли їм наказано було розходитися по куренях, заявили старшому після Котляревського полковникові Кордовському, що не підуть у курені, доки не задовольнять їх за кривди, вчинені їм під час походу. Вони стали кошем на майдані й сказали, що дожидатимуть, доки повернеться отаман.
У давні часи на Запорожжі козаки зараз витягли б довбиша, вдарили б у котли, скликали б раду, поскаржилися б на старшину товариству, погомоніли б - от би й одлягло од серця. Тепер же, хоч цариця Катерина й подарувала Війську Чорноморському котли, навіть срібні, та старшина далеко заховала їх, щоб козаки вже не почули й дзвону. Та й товариства в Катеринодарі було обмаль - всі сиділи по станицях, або чатували кордони - аж курені бур'яном поросли.
Думали-гадали покривджені та й подали у військову канцелярію скаргу на ім'я “Чорноморського військового общества”, себто звернулися до всієї козацької громади.
Вони скаржились на те, якої шкоди завдавала козакам військова старшина, а саме:
1). Як ішли козаки походом в Астрахань, то Головатий наймав чумаків, щоб везти козацьке збіжжя, та не заплатив за хури з військової казни, а вивернув із козацького жалування по 50 копійок з кожного;
2). В Астрахані ганяли козаків на роботи, а гроші за працю, як чули козаки, старшина забрала собі.
3). У Баку козаків примушували складати в бунти лантухи з припасом, дозволяючи відпочивати тільки по дві години в день. За ту роботу виплачували по 5 копійок за чверть, але козаки не дістали й шага.
4). Під час війни ще багато довелося працювати козакам, та за те їм нічого не дісталося, а чули вони, що старшина приховала 16 000 карбованців, виданих за те від казни.