Запорожці зустріли Зборовського аж у порогах і провели до себе на Січ та, зібравши за кілька днів раду, привітали його урочистими промовами, вихваляли його лицарство та завзяття й, обравши гетьманом, почали лагодитися до походу на Молдову.
Чутки про заходи Зборовського невдовзі дійшли до кримського хана та до молдавського господаря, й обидва вони, боячись, щоб запорожці не розгромили їх, прислали на Січ своїх посланців. Господар пообіцяв подарувати Зборовському 500 коней, аби він одмовився від цього походу; кримський же хан відступав йому Молдову, аби запорожці не воювали з татарами.
Зборовський запевнив посланців, що не думає йти ні на Молдову, ні на Крим, і, разом з тим, просив татарської допомоги в поході на Московщину. Та ханські посланці відповіли на це, що вони не можуть на це пристати, бо з наказу султана хан має виступати проти персів, і він був би дуже радий, коли б і Зборовський пішов на перську землю спільно з ордою.
Далекий од ідей козацтва і охочий до авантюр, знатний польський шляхтич, не спитавши волі січового товариства, згодився на спілку з ханом. Та це порушення звичаїв Запорозького Війська, де воля була вища за владу гетьмана, не минулося Зборовському марно: козаки, довідавшись про його вчинок, скликали раду й почали дорікати гетьманові за спілку з бусурманами, що мучать у неволі сотні тисяч їхніх братів; коли ж гоноровитий шляхтич став погрожувати, що примусом поведе запорожців на персів, то козаки вхопили його в свої дужі руки, насипали в пазуху піску й хотіли кинути в Дніпро. Але Зборовський зумів якось одпроситися і, скорившись волі ради, зрікся спілки із ханом.
Тим часом війна Польщі з Московщиною скінчилася, і Зборовський, не знаючи, що робити на Запорожжі, вирядив 2500 козаків у верхів'я Бузького лиману, куди молдавський господар обіцяв вислати йому коней, а сам із частиною війська на кількох десятках байдаків виплив Дніпром у Прогної. Минаючи Аслам-город, Зборовський запевнив турків, що не буде воювати проти татар, і ті пустили козаків далі без перешкоди.
Зборовський справді не міг зачіпати татар і турків, бо мав уже від своїх приятелів листи про те, що король дуже гнівається на нього за цей похід; але бути із запорожцями біля татар і не зчепитися з ними - було неможливо, бо січовики не мали сили спокійно дивитися на них. Через те сталося так, що комонні козаки, йдучи до Бугу, зразу ж, по шляху, почали бити випадкових турків і тим збентежили Очаків.
Не відаючи про те, Зборовський набрав у Прогноях декілька байдаків солі й вирядив їх на Січ; сам же з іншими поплив лиманом до місця, куди мало підійти комонне військо. Та тільки тут сталася пригода. Сподіваючись на лихо від походу козаків, турки вже підстерігали їх у Бузькому лимані з десятьма галерами та кількома десятками сандалів і, побачивши своїх запеклих ворогів, зразу ж почали громити запорозькі чайки з гармат.
Тікати запорожцям було нікуди. В запалі вони кинулися, було, штурмувати галери, але турецькі сандали чинили їм перешкоди, а галери своєю пальбою знищували козаків і навіть топили їхні чайки.
Побачивши, що скрута, запорожці примчали до берега і, поховавши чайки в шелюгах, позалягали на кручах у ямах, що їх повиривали вепрі.
Радіючи з того, що зненацька застали запорожців, турки хотіли всіх їх захопити в полон і з тим висадили частину війська на берег, та козаки не далися до рук туркам, а вдаривши на них, як один, багатьох повбивали, а решту ж загнали назад на галери.
Відбившись од турків, запорожці пішли понад лиманом угору, гадаючи сполучитися зі своїм комонним полком, аж тут знову лихо: зі степу набігло чимало татар і давай закидати стрілами; до того ж із лиману зненацька вдарили турецькі гармати.
Тяжко довелося запорожцям одбиватися аж до ночі; коли ж стемніло, вони повернулися до своїх чайок, позносили на них поранених товаришів і, спустивши човни на воду, почали потай обминати турецькі галери. Та й цього разу не пощастило запорожцям: більшу частину військових чайок турки захопили і, перебивши чимало товариства, забрали решту в неволю. Врятувалося тільки вісім чайок із Зборовським, і вони піднялися до устя Бугу, де й з'єдналися з кіннотою, що нічого не знала про пригоди свого невдалого гетьмана.
Деякий час Зборовський шукав тут молдавських посланців, але, не знайшовши нікого, мусив понад Бугом вертати на Україну, тяжко бідуючи на безхліб'ї. Незадоволені Зборовським, який погубив стільки товариства, запорожці скинули його з гетьманства й, обшарпані та голодні, пішли на Січ; Зборовського ж із наказу короля 1584 року було схоплено, привезено до Кракова й там покарано на смерть за те, що збентежив Туреччину.