Кінчається ця частина Великого Лугу урочищем Паліївщина. За народним переказом, тут жив один із видатних козаків Семен Палій. Звідсіля він вийшов на заклик польського короля Яна Собеського року 1681-го на Україну й почав на Фастівщині поновлювати винищене під час Великої Руїни козацтво. Міцно осівши у Фастові, Палій усе своє життя зброєю обстоював права козаків і взагалі українського народу. І в людській пам'яті він залишився й досі, як певний лицар і оборонець народний. Урочище Паліївщина й недалека від неї, за чотири версти через Дніпро, - Сірківка - дорогі пам'ятки про двох великих синів Запорожжя. Гарно й затишно в Паліївщині, й рибалки показують навіть скелю, де любив сидіти Палій.
У тій частині Великого Лугу, що перекинулася на правий бік Дніпра, найширший куток проти Томаківського городища (біля 8 верст), а найвужчий (2 1/2 версти) саме проти Сірківки. З озер, починаючи зі сходу, тут найбільші: Кругле, Головате, Лопуховате, Савка, Оріхове, Рогозовате, Піскувате та цілі десятки лиманів у бік Нікополя. Річки всього цього кутка: Бугай, Тарас, Джуган, Ревун, Річище та Цимбал далеко ширші й прудкіші, ніж річки півдня Великого Лугу.
Тут же, в середині Лугу, найкраще збереглися ліси. Саме проти Паліївщини лежить понад Дніпром урочище, що зветься Велика Пуща. Такого лісу, як був у ній ще року 1883-го, не відшукати по всьому Великому Лугу. Величезні, в чотири обхвати, дуби з розлогим гіллям, що могло б захистити від дощу цілий курінь запорожців; височенні, в 15 сажнів, - осокори, лапасті клени, стрункі ясени, здається, шикувались один перед одним, вихваляючись, хто темніше заступає землю од сонця, а груші, кислиці та шовковиці сперечалися між собою, хто рясніше засипле землю плодами. Тяглася Велика Пуща від устя Кінської п'ять верст на схід, до протоки Куми, та стільки ж на захід, переходячи за устя Перевал; упоперек же вона мала від півтора до чотирьох верст.
Року 1916-го, пливучи вздовж Великої Пущі пароплавом, я вже не бачив ні дубів, ні іншого твердого дерева, а взагалі у Великій Пущі ліс був високий і чи не найкращий у всьому Лузі. Невеликий шматок сієї пущі, проти Томаківських островів та устя Річища, відрізано найкрасивішою, здається, на всьому Дніпрі протокою, що зветься Дніприщем.
Глава 135. Луг Базавлуг
За Микитиним Рогом, або Нікополем, розлягається Базавлуг. Дніпро тут викидає із себе чимало води праворуч річкою Лапинкою, а сам, звужений, пробігши три версти до Кам'яного Затону, починає виробляти великі колеса і дедалі дужче схилятися на південь. За Кам'яним Затоном із Дніпра ліворуч знову витікає Кінська і, прямуючи на південь, одразу розширює Дніпрову долину між Лапинкою й Кінською на 15 верст.
Року 1916-го я побачив, що тут річку Кінську перегачено кам'яною греблею, щоб утримати більше води у Дніпрі, та вона не хоче скорятися інженерам і, обминаючи греблю, тече таки своїм давнім річищем.
Весь час, доки пароплав рухається до річки Павлюка, що відбивається од Дніпра на 12-й версті нижче Нікополя, з нього вряди-годи видно високий правий берег Дніпра з Нікополем, селом Лапинкою й іншими населеними пунктами, де Дніпро круто повертає на південь, із-поміж високих осокорів визирає лівий берег із горами Мамай-Сурки. Перед Павлюком Дніпро вже розмежований на дві великі протоки, а між ними лежить помітний острів Братан; проти витоки Павлюка розташувався острів Сулима з руїнами стародавнього городища. Саме в сьому кутку Великого Лугу сполучені ймення двох безталанних українських гетьманів Сулими й Павлюка, що в роках 1635-му та 1637-му підняли із запорожцями повстання проти польської шляхти й обоє загинули у Варшаві од рук катів. Руїни на острові Сулимі зовсім ще не досліджені - не відомо навіть, до якої доби вони належать.
На південь та схід від острова Сулими, між Дніпром та Кінською, розляглася чимала площа Великого Лугу. Річка Кінська, обминувши піски Кам'яного Затону та Білозерський лиман, підходить до села Знам'янки і, пробігши попід горами Мамай-Сурки, повертає на захід, а за 20 верст після виходу до Дніпра, біля урочища Карай-Дубина, знову зливається з Дніпром. Весь закут, який лишився між Дніпром та Кінською, 20 верст завдовжки та до 8 впоперек, незважаючи на близьке сусідство колись татарських міст, що були в Кам'яному Затоні та за Білозерським лиманом, із давніх-давен належали запорожцям, як і решта Великого Лугу. Північна частина сього кутка майже цілком знівечена: ліси вирубані, там лише очерет і шелюг; і недалеко той час, коли плавні на річках Мельничисі та Лебедисі перетворяться на такі ж піскуваті кучугури, які розляглися на місці Кам'яного Затону.
Середня частина сієї площі, до річок Суриці й Чайки, збереглася трохи краще. Вона ще вкрита лісом та озерами: там багато заток од річки Кінської. Тут кілька озер із назвою - Закутнє, озеро Піскувате, Глибоке, Хрящувате. Лозовате, Кваша, Бідне тощо. Пробратися впоперек плавні, поміж тими озерами, просто неможливо - вся площа геть заросла очеретом та лозою.