Постанови сейму зводилися до того, щоб коронний гетьман ішов із військом на Запорожжя й упорядкував по-новому Військо Запорозьке, а саме всіх свавільників із Січі вигнати, а над слухняними поставити ротмістрів та сотників із польської шляхти, всіх козаків завести в реєстр із тим, щоб їх було не більше як 6000, і щоб вони присягнули на вірність польській короні, щоб без відома коронного гетьмана нікого на Січі не брали, призначити двох комісарів, які б стежили за січовим життям, і, кого спіймають на сваволі, щоб передавали до суду, заборонити по всій Україні продавати селянам порох, олово та зброю, наказати урядникам і війтам нікого не пускати на Запорожжя, а тих, хто дозволятиме, карати на смерть, нарешті, заборонити козакам без дозволу коронного гетьмана переступати межі сусідніх держав як суходолом, так і водою.
Такі постанови сейму зовсім не стосувалися запорозького життя та військових звичаїв, бо вони забороняли: запорожцям обирати свою старшину вільними голосами, мати необмежену владу військовій раді та записувати до Січі всякого, хто постукав у двері куреня. Могло статись одне з двох: або мало скасуватися Військо Запорозьке, або нові порядки мусили залишитися тільки на папері. Так і вийшло.
Зачувши про постанови сейму, запорожці зібралися на раду і з великим обуренням ухвалили зустріти польське військо й коронного гетьмана зі зброєю в руках. Тієї ухвали було досить, щоб Польща залишила Січ у спокої. Але король відплатив запорожцям тим, що коли минула турецька небезпека, то замість 6000 козаків було заведено до реєстру тільки одну тисячу, та й то не запорожців, а городових козаків.
За постановами сейму здійснювалися утиски лише тих городовиків, які не увійшли в реєстр, та ще українських селян, що хотіли тікати від панів або на Запорожжя, або за Дніпро - на схід, де були вільні землі. Чутки про це досягли й Січі, й на першій же військовій раді пролунали голоси, що треба Запорозькому Війську заступитися за українське селянство й покарати панів за їхні утиски. Проте січова старшина й більшість запорозького товариства вважали за неможливе зі зброєю нападати на військо свого ж короля, та ще й тоді, коли воно не зачіпало Запорожжя. Тому козацька рада не ухвалила походу Війська Запорозького на Польщу.
Глава 28. Криштоф Косинський
Невдоволена такою ухвалою ради меншість запорозького товариства обрала собі гетьманом курінного товариша українського шляхтича Криштофа Косинського, якого особисто скривдили князі Острозькі, й року 1592-го під його проводом козаки вирушили на Україну карати польських панів. До лав Косинського прилучилося чимало городових козаків - “випищиків”, яких було позбавлено козацьких прав через те, що не вмістилися в реєстр, і гетьман, згуртувавши навколо себе понад 5000 городовиків, напав на маєтки князя Острозького, здобув зброєю замки в Білій Церкві та Богуславі, пограбував панське добро й забрав там гармати і зброю.
Те саме вчинив Косинський і з Переяславом, а далі пішов із козаками господарювати на Волинь, руйнуючи польські маєтки й замки. Але цей похід тривав недовго, бо коронний гетьман, князі Острозькі, Корецькі та інші пани, власники зруйнованих маєтків, зібрали проти Косинського велику армію й, найнявши навіть угорське військо, оточили його під містом П'яткою.
У князя Острозького тоді служив сотником реєстрових козаків Северин Наливайко, що згодом сам підняв повстання проти поляків. Тепер він бився проти своїх, і це навіть викликало непорозуміння між запорожцями й городовиками, що з часом переросло у ворожнечу.
Поляки перемогли під П'яткою козаків, і Криштоф Косинський мусив скоритися коронному гетьманові й дати йому слово більше не зачіпати шляхетських маєтків.
Після того Косинський із запорожцями пішов на Січ, але, перепочивши там трохи, знову підмовив частину товариства і, діждавшись весни 1593 року, вирушив із Січі на Україну й підступив біля Черкас до маєтку самого коронного гетьмана Михайла Вишневецького. Щоб легше позбутися непроханого гостя, господар підкупив кількох харцизяк, аби ті по-зрадницькому знищили козацького гетьмана, й вони, підстеживши, коли Косинський з кількома товаришами гуляв у корчмі біля міста, зайшли туди, ніби випити, а далі, зчинивши з козаками сварку, вбили і гетьмана, і його запорозьких товаришів.
Глава 29. Григорій Лобода