Выбрать главу

Втративши свого ватажка, січовики вернулися на Запорожжя й, зібравши раду, розповіли, що сталося. Кошовий отаман Війська Запорозького Григорій Лобода, почувши про ганебну зраду Вишневецького, пішов із частиною війська під Черкаси, щоб помститися.

Коронний гетьман на той час уже розпустив своє військо й, побачивши козацьку силу, змушений був іменем короля підписати із Лободою угоду про те, що запорожці можуть вільно ходити на Україну, купувати собі порох та зброю, а українські люди не мали б перешкод для зв'язку із Січчю.

Не заспокоївшись на цьому, козаки попливли Дніпром до Києва й примусили там воєводу Острозького виплатити їм 12 000 злотих відкупу та підписати, як і Вишневецький з ними, таку ж угоду.

Та не встиг Лобода з товариством прибути на Запорожжя, як там припала вже нова робота. Турки, розпочавши війну із Цісарщиною, перевозили турецьке й татарське військо морем до Молдови повз Білгород, що стояв на Дністровському лимані. Щоб перешкодити бусурманам напасти на християн, Військо Запорозьке під проводом Лободи вийшло в море, підпливло до Білгорода, атакувало місто несподівано, серед ночі, й, перебивши понад 2000 яничар та вирізавши 8000 бусурманів-мешканців, забрало на чайки турецьке добро та білгородські гармати й щасливо відчалило на Січ.

На початку року 1594-го запорожці знову вистежили, що кримська орда разом із турками рушила на війну з Цісарщиною й стала перевозити військо через лиман в Очаків. Щоб завадити здійснити цей замір, кошовий отаман Війська Запорозького Богдан Микошинський вийшов із козаками на 50 байдаках під Очаків, але, побачивши там великий флот султана, що складався з 8 галер більших і 15 менших та майже з півтори сотні великих човнів-сандалів, не наважився дати йому бій; лише вночі потопив кілька сандалів, забрав із них турків у бранці та й відплив на Запорожжя. А на Січі вже чекав на нього посланець німецького цісаря Рудольфа II - Еріх Лясота.

Глава 30. Спілка Війська Запорозького з німецьким цісарем

Наприкінці XVI століття Європа перебувала в дуже скрутному становищі від нападів турків. Вони поруйнували й заполонили на берегах Чорного та Середземного морів усі італійські колонії (Генуезькі та Венедські), дуже притиснули іспанців, давно підтоптали собі під ноги Візантійське грецьке царство, всі слов'янські народи Бал-канського півострова й, нарешті, розгромили військо німецького цісаря й, відвоювавши в нього Угорщину, загрожували навіть столиці всієї Цісарщини - Відню.

Турецькі військові заходи стурбували самого папу римського Григорія XIII, і той спільно з німецьким цісарем Рудольфом II почав збирати велику силу, щоб разом з усіма народами Європи розбити турків і вигнати їх з європейських земель. Прочувши про бойовий хист запорозьких козаків, папа й цісар послали до них просити, щоб запорожці допомогли німцям перемогти турків в Угорщині.

Посланець папи римського Комулео не наважився їхати на Січ диким степом, лише обмежився тим, що в травні мав розмову з тими козаками, яких зустрів на Поділлі; посланець же Рудольфа II Еріх Лясота в червні 1594 року прибув Дніпром через пороги на Січ і, дочекавшись повернення з походу кошового отамана Микошинського, урочисто вручив Запорозькому Війську надіслані цісарем клейноди - велику військову корогву та срібні сурми.

Про цю подорож на Січ та своє перебування там Лясота склав надзвичайно цікаве оповідання. З нього ми довідуємось, що татари в ті часи тримали понад порогами, на лівому березі Дніпра, свої чати й залоги й нападали на козаків, коли ті невеликими ватагами рухалися з України на Запорожжя; що Січ Запорозька року 1594-го містилася на одному з островів Базавлуку біля Чортомлицького Дніприща.

Річка Чортомлик впадала в Дніпро напроти Лугу Базавлугу, що поділяється на кількасот островів; із них лише на одному, що хоч і дуже змитий водою, а і в наші дні біля Чортомлицької Дніпрової протоки, проти теперішньої слободи Капулівки, понині вгадуються ознаки давніх будівель. Без сумніву, на цьому острові, прозваному пізніше Городищем, й стояла наприкінці XVI століття Запорозька Січ. Історик Аполлон Скальковський називає її “Баторієвою” через те, мабуть, що її закладено за часів короля Стефана Баторія; інші ж дослідники не відрізняють її від Старої Січі (Чортомлицької), що існувала й за кошового Івана Сірка, й, навіть малюючи Базавлуцький острів, звуть його Чортомлицькою Січчю. Проте хто огляне руїни на березі й острові, зрозуміє, що залишки на острові давніші.

Далі, з оповідання Еріха Лясоти, ми знаємо, що на Базавлуцькій Січі запорожці жили вже не в куренях, а по хатах, які лише називалися куренями, що військо мало свою канцелярію й військового писаря (Левка Вороновича) і що Базавлуцький острів у ті часи був невеликий, так що коли Лясота вручав запорозькому товариству передані цісарем гроші, то військова рада збиралася не на острові, а в степу - на березі проти Січі.