Выбрать главу

У своїх нарадах із козаками Лясота не всього досягнув, чого бажав. Хоча йому й допомагав своїм впливом колишній кошовий Лобода, запорожці запевняли, що охоче, як і завжди, воюватимуть проти бусурманів, не шкодуючи свого життя, але вони не можуть зараз, як їх просить Лясота, йти в Угорщину наздоганяти татар через те, що вони взимку захопили мало не весь запорозький табун та й на Січі лишилося тільки 3000 козаків, а волохи - дуже зрадливі люди, тому запорожці й не зважувалися вирушати з такою малою силою в похід через Волощину й Молдову; до того ж, Лясота не міг висунути певних умов щодо харчування війська та плати за його участь у війні.

Таким чином, посланець німецького цісаря виїхав із Січі, тільки заручившись обіцянкою запорожців, що вони воюватимуть проти турків на своїх шляхах і на Чорному морі.

Глава 31. Лобода й Наливайко

Тим часом Северин Наливайко, який служив у князя Острозького, довідавшись, що папа Римський та німецький цісар закликають запорожців підтримати їх, облишив князів Острозьких і на власну руку почав збирати козаків на Україні, щоб наздогнати татар, які пішли на Угорщину. Про те, як це було, розповідає нам народна пісня з дещо пізніших часів:

Корсунський полковник Хвилон, як став в охотне військо виряджати, Осавулів по вулицях розсилав, Червонії прапорки у руки давав; Осавули по вулицях пробігали, Червонії прапорки у руках пронощали, Козаків на Черкень-долину в охотне військо викликали. Крикне-покрикне на винників, на броварників, На п'яниці, на костерників: “Годі вам по винницях горілок курити, По броварнях пив варити, По лазнях лазень топити, Годі вам по грубах, по запічках валятися, Товстим видом мух годувати, Очей своїх молодецьких димом викуряти, Своїми молодецькими плечима сажу витирати: Ходіть з Хвилоном, корсунським полковником, На Черкень-долину в охотне військо гуляти.

На заклик Северина Наливайка зійшлося чимало охочих воювати; й доки Лясота розмовляв на Січі із запорожцями, Наливайко з 2000 козаків уже вирушив у похід і, хоч не зміг своєю силою перепинити шлях татарам до німецьких земель, проте кілька разів бився з ними й захопив 4000 татарських коней.

Тим щасливим випадком Наливайко скористався, щоб мати ласку Запорозького Війська й, знаючи, яка була на Запорожжі потреба в конях, передав на Січ 1600 коней у дарунок, перепрошуючи через своїх посланців товариство за те, що торік бився проти Криштофа Косинського.

Запорожці примирилися з Наливайком і восени того ж 1594 року, обравши кошовим отаманом знову переможця над турками в Білгороді Грицька Лободу, виступили всім військом на Поділля; з'єднавшись там із наливайківцями, почали виганяти турків із Молдови, а оскільки молдавський господар Арон був прихильником султана, то воювали і з ним.

З чималою силою в 12 000 козаків Лобода й Наливайко перейшли під Сороками Дністер, здобули фортецю Цецору та, розгромивши під Сучавою турецьке й волоське військо, опанували Яссами й, навантажившись здобиччю, знову вернулися за Дністер.

Козацький погром змусив господаря Молдови, разом з Угорщиною й Семиграддям, зректися турків, перейти на бік німецького цісаря й покликати своїх ворогів - козаків - собі на поміч. Зважаючи на те прохання, Лобода й Наливайко року 1595-го знову пішли бити турків і, захопивши місто Тягиню (Бендери), Білгород і Килію, поруйнували всі татарські улуси на Буджаку й понад низом Дунаю. Далі ж, побачивши, що між волохами й семигородцями немає згоди, а почалася зрада, повернули з великою здобиччю на Україну.

Тільки завзятий Наливайко не заспокоївся на тому; зі своїми козаками він ходив-таки через Галичину й місто Самбір за Карпатські гори, на Угорщину й Цісарщину, допомагати цісарю Рудольфу II в боротьбі проти турків і татар.

У народних піснях мало лишилося згадок про походи козаків за Дністер, де тоді панували турки, але все-таки є, і з них видно, як нелегко було запорожцям боротися з бусурманами.

Ой, три літа, три неділі Минулося на Вкраїні, Як козака турки вбили, Під явором положили. Під явором зелененьким Лежав козак молоденький; Його тіло почорніло, А од вітру пострупіло. Над ним коник зажурився, По коліна в землю вбився. - Не стій, коню, наді мною, Бачу вже я щирість твою! Біжи ж степом та гаями, Долинами, байраками. До моєї родиноньки, До вірної дружиноньки! Стукни в браму копитами Та й забрязкай поводами, Ой, вийде брат - понуриться; Вийде мати - зажуриться; Вийде мила - порадіє, Стане, гляне та й зомліє!… - Ой, десь, коню, пана скинув? Кажи, коню, чи не згинув? - Мене турки надігнали, Пана мого з мене стяли, Постріляли, порубали Та над Дністром поховали! Ой, цить, мати, не журися! Вже ж бо твій син оженився: Він взяв собі за жіночку Зеленую долиночку Та крутую могилочку…