Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,Дак у його і спать поваливсь.Отоді Хмельницький добре дбав,Із правої руки з мізинного пальця щирозлотий перстень ізняв,Із лівої кишені ключі виймав,З-під пояса шовковий платок висмикав,На слугу свого вірного добре кликав-покликав:“Гей, слуго ти мій, повірений Хмельницького,Велю я тобі добре дбати,На доброго коня сідати,До города Черкаського до пані Барабашевої прибувати,Королівські листи до рук добре приймати”.Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав,На доброго коня сідав,До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,До пані Барабашевої у двір уїжджав;У сіни ввійшов, шличок із себе скидав;У світлицю ввійшов, низький поклон послав;Тії значки на скамні покладав,А ще стиха словами промовляв:“Ей, пані, - ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий,На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети зчиняють, -Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,А мені листочки королівські оддати:Чи не могли б вони із кумом своїм ХмельницькимУдвох прочитатиІ козакам козацькі порядки давати?”Отоді ж то пані Барабашева, гетьманова,Удариться об поли руками,Обіллється дрібними сльозами,Промовить стиха словами:“Ей, не з горя-біди моєму пану БарабашуСхотілося на славній Україні з кумом своїм ХмельницькимВеликі бенкети зчинати!Нащо б їм королівські листи удвох читати?Не лучче б їм із ляхами,Мостивими панами,З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?А тепер хай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,На славній Україні огнів та тернів ізгашати,Тілом своїм панським комарів годуватиОд кума свого Хмельницького”.Отоді ж то пані молодая БарабашеваяСтиха словами промовляє:“Ей, слуго, повірений Хмельницького,Не можу я тобі листи королівські до рук подати,А велю я тобі до воріт одходжати,Королівські листи у шкатулі із землі виймати”.Отоді-то слуга, повірений Хмельницького,Як сі слова зачував,Так скорим часом, пильною годиною до воріт одходжав,Шкатулу з землі з королівськими листами виймав,Сам на доброго коня сідав,Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,Своєму пану Хмельницькому королівські листидо рук добре оддавав.Отоді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,Королівські листи в кума свого Хмельницького заглядає;Тоді й напитку дорогого не попиває,А тільки з двора тихо з'їжджає,Да на старосту свого Кричовського кличе, добре покликає:“Ей, старосто, - каже, - ти мій, старосто Кричовський!Коли б ти добре дбав,Кума мого Хмельницького живцем узяв,Ляхам, мостивим панам, до рук подав,Щоб нас могли пани, мостивії ляхи, за білозорів почитати”.Отоді-то Хмельницький, як сії слова зачував,Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,Сам на доброго коня сідав,Слугу свого, повіреного, з собою забирав.Отоді-то припало йому з правої рукиЧотири полковники.Первий полковник - Максим Ольшанський,А другий полковник - Мартин Полтавський,Третій полковник - Іван Богун,А четвертий - Матвій Борохович.Отоді-то вони на славну Україну прибували,Королівські листи читали,Козакам козацькі порядки давали.Тоді-то у святий день, у божественний вівторокХмельницький козаків до сходу сонця пробуджаєІ стиха словами промовляє:“Ей, козаки, діти, друзі-молодці!Прошу я вас, добре дбайте,Од сна уставайте,Руський отченаш читайте,На лядські табори наїжджайте,Лядські табори на три часті розбивайте,Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!”Отоді-то козаки, друзі-молодці, добре дбали,Од сна уставали, Руський отченаш читали,На лядські табори наїжджали,Лядські табори на три часті розбивали,Ляхів, мостивих панів, упень рубали,Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,Віри своєї християнської у наругу вічні часи не подали.
Року 1647-го здійснення замірів Хмельницького прискорилося через тяжку кривду, якої він зазнав од польського пана Чаплинського, що, взявши з собою два десятки озброєних харцизів, захопив у Хмельницького його батьківщину - село Суботів - і при цьому забив на смерть канчуками меншого сина Богдана, а його другу жінку взяв собі коханкою. Так польські пани звичайно чинили з козаками, і, коли Хмельницький кинувся скаржитися коронному гетьманові, так той ще й до в'язниці запер. На щастя Богдана, його приятель полковник Кричовський випустив на волю, і Хмельницький, разом із сином Тимошем, утік на Запорожжя.