З-під Корсуня Богдан відрядив татар до Криму, а запорожців розпустив по Україні вимітати загонами з руської землі панів та жидів. Сам же гетьман із реєстровими козаками перейшов до Білої Церкви і заходився там складати нові полки українського козацького війська.
Запорожці, приєднавши до себе ватаги повстанців, ходили скрізь, руйнуючи польські маєтки, замки й міста та визволяючи людей з неволі, їхні загони зростали з кожним днем, гуртували навколо себе по кілька тисяч козаків і невдовзі ймення їхніх ватажків, полковників та курінних отаманів Війська Запорозького - Нечая, Богуна, Перебийноса, Ганжі, Остапа, Полов'яна, Морозенка, Гайчури, Кривошапки, Гаркуші, Вовгури й багатьох інших - облетіли всю Україну й прославилися в народних піснях і думах, як борці за визволення поневоленого українського люду; душі ж польської шляхти та її прибічників і підручних - жидів - ті імена виповнювали жахом.
Наймилішими народові героями повстання були, коли рахувати за кількістю складених про них пісень, полковники Війська Запорозького - Перебийніс, Нечай та Морозенко. Одну з пісень про Перебийноса можна й зараз почути на Україні, й не тільки від кобзарів, а й по селах, по бурсах і по військових школах:
За літо, доки поляки скликали нове військо, Україна від Дністра й до Путивля та Лубен стала вільною. Повстання, мов величезна пожежа, перехопилося навіть у Галичину й на Білу Русь. Уся міська й сільська молодь узялася за ножі, сокири й коси й, повбивавши панів та озброївшись їхньою зброєю, пішла козакувати, гуртуючись то в загони, то в полки, що складав гетьман. Назва “реєстровий козак” стала зникати - козаком звав себе кожен, навіть той, хто замість зброї тримав у руці кийок. Селяни, долітні й підстаркуваті, що лишилися по оселях, поділили між собою добро своїх панів, їхнє господарство й худобу, попаювали навіть землю, так що за кілька місяців із поневолених кріпаків стали вільними людьми, до того ж, заможними землевласниками.
Проте під осінь поляки, зібравши 80 000 війська, почали знову наступати на Україну й перейшли на східний бік річки Случі. Почувши про це, Хмельницький скликав до себе всі козацькі загони, щоб дати польським військам бій. Вороги розташувалися табором біля річки Пиляви, на її берегах. Хмельницький не квапився нападати, сподіваючись на допомогу татар і гадаючи оточити поляків, як під Корсунем, з усіх боків. Проте шляхта сама прискорила свою загибель. Роздратовані запорозьким полковником Ганжею, що перемагав усіх польських богатирів на герці, поляки необережно кинулися на козаків і з кількома полками підступили через греблі та броди за Пиляву аж до козацького табору. А Хмельницький тільки того й чекав: він ударив на них усім військом, і козаки, перетнувши полякам шлях назад до гребель, або посікли їх, або потопили в річці та в болотах.