Выбрать главу

Після Зборівської згоди та молдавського походу Хмельницький більшість війська розпустив, бо за умовою з поляками козаків мало бути лише 40 000. Проте відразу ж після примирення виявилося, що ніякої згоди між українцями й поляками нема, бо шляхта, ввійшовши в Галичину й на Поділля, вчинила нелюдську розправу над повстанцями. Те саме вона хотіла зробити й на Брацлавщині (Побужжя), та полковники Війська Запорозького Нечай і Богун, які очолювали Винницький і Брацлавський полки козаків, одмовилися коритися Зборівській згоді, незважаючи навіть на гетьманські накази, й зі зброєю не пускали польських панів у їхні маєтки.

Через уперту оборону ними народних прав року 1651-го виникла нова війна. Поляки з чималим військом несподівано напали на Нечая, коли він необачно справляв масни-цю в місті Красному на Брацлавщині, і хоч як завзято козаки відбивалися, та все-таки поляки перемогли їх, і навіть сам полковник наклав там головою. Про цього оборонця волі простого люду збереглося багато кобзарських дум, з яких тут подано уривки:

Ой, у Краснім на ставочку туман осідає, Чатували козаченьки у зеленім гаї. Ой, поставив козак Нечай та сторожу в місті, А сам пішов до кумасі звінок риби з'їсти, Та він засів коло столу, здрібна промовляє Та з кумою, із любою, мед-вино кружляє. Ой, заржали кониченьки та посеред гаю, Кличе козак молоденький: “Утікай, Нечаю!” “Як я маю, козак Нечай, звідси утікати, Свою славу козацькую під ноги топтати?!” Подивився козак Нечай в кватирку очима, А вже ляшків сорок тисяч стоїть за плечима. Ой, як крикне козак Нечай на хлопця малого: “Сідлай, джуро, сідлай, малий, коня вороного! Сідлай мені вороного, собі буланого, - Геть виріжем ворожих ляхів - геть що до одного!” Ой, не встигнув козак Нечай на коника спасти, Взяв ляхами, як снопами, по два ряди класти. Повернувся козак Нечай на лівеє плече, А вже з ляшків, вражих синів, кров річками тече. Повернувся козак Нечай на правую руку - Не вискочить Нечаів кінь із людського трупу. Недоскочив козак Нечай дубового тинку - Покотилась Нечаева голова по ринку. Зібралися козаченьки в високі палати, Стали думать та гадати, де Нечая поховати; Ой, сховаймо ж головоньку, а де церква Варвара, Ой, щоб розійшлась по світу Нечаєва слава!

Позбувшись Нечая, поляки негайно напали й на іншого свого ворога Богуна, який засів у Винниці. Тільки їм не пощастило. Козаки дали там добру відсіч і хитрощами потопили багато польського війська в Бузі. Почувши про напад шляхти на своїх полковників, Хмельницький знову почав скликати козаків і звернувся за підмогою до Війська Запорозького, та тільки запорожці неприхильне поставилися до нього за те, що він обстоював лише козаків, а простий же люд забував. Обміркувавши це на раді, Військо Запорозьке відмовило йому в допомозі. Тоді Богдан через турецького султана попросив допомоги в хана. Із султанського наказу татарська орда вирушила з Криму, але наступала мляво й неохоче. Коли ж у червні, зблизившись із поляками під Берестечком, хан побачив, що в короля велика сила - більш як на 30 000, то він розгнівався на Хмельницького, що той не застеріг його про кількість польського війська й, повернувши з ордою назад, почав тікати на південь: коли ж гетьман, наздогнавши хана, став умовляти його зупинитися й стати до бою, той розлютився, захопив Богдана в полон і повіз із собою.