Це невдовзі призвело до того, що року 1683-го козаки почали грабувати всіх купців, що проїздили через запорозькі землі, незважаючи на те, чи були вони татари, вірмени, поляки, росіяни і навіть українці, а на початку року 1684-го пограбували і втопили татарського гінця. Разом із тим запорожці стали наскакувати на татарські кочовища, відбивати у них коней, худобу й завдавати сусідам всякої шкоди.
У таких грабунках та дрібній війні з татарами минули роки 1684-й та 1685-й. Року L686-ro кошовий отаман Грицько Сагайдачний надумав, було, здійснити напад на татар і послав, як робилося і в давні часи, просити донських козаків, щоб зі свого боку вони підтримали, та виявилося, що й на Дону вже існували інші порядки: донці надіслали листа кошового до Москви, а звідтіля надійшов Сагайдачному наказ, щоб ні в якому разі не смів нападати на татар.
Під час кошевства Грицька Сагайдачного між Польщею й Росією була підписана навіть згода. За нею Польща назавжди зрікалася Києва. Росія ж обіцяла допомагати Речі Посполитій у її боротьбі з татарами й турками, що тоді ворогували з Польщею. Користуючись цією згодою, польський король Ян Собеський, виганяючи турків із Галичини, листом до Сагайдачного просив Військо Запорозьке надати йому допомогу. Обміркувавши листа на раді, запорожці кількістю 2700 душ ходили за Буг, пробилися через землі, захоплені татарськими загонами, аж у Молдову й сполучилися з польським військом у Яссах. Після того походу, під зиму 1686 року, король пустив запорожців на Січ, подарувавши кожному з них за службу по десять карбованих талярів.
Глава 66. Похід Голіцина через Запорожжя
Виконуючи умову з Польщею, російський уряд по весні 1687 року послав на Крим 100000 російського війська під проводом князя Голіцина та 50 000 українських козаків на чолі з гетьманом Самойловичем. На початку червня обидва війська підійшли до річки Самари й, спорудивши 12 мостів, перевезлися разом з обозами на південний її берег. За кілька днів до з'єднаного війська прилучилися запорожці з кошовим отаманом Филоном Лихопоєм, і всі разом вирушили до річки Конки.
Запорожці вели перед війська й, діставшись за Конку, сповістили Голіцина, що всі степи на південь од тієї річки спалені татарами й рухатися неможливо, бо скрізь замість трави попіл. Голіцин не послухав цієї поради й пішов із Самойловичем далі. Тяжко було просуватися пустелею, бо курява од попелу виїдала очі й забивала дух, а ще тяжче доводилося коням, бо майже не було паші. Доки військо вибралося за Янчокрак, попрямувало до річки Карачарівки, коні вже так захляли й потомилися, що не мали сили тягти вози й гармати і стали дохнути.
Спільники змушені були повертати назад, а щоб татар все-таки брав острах, Голіцин послав 20000 стрільців, а гетьман 20 000 козаків на західний бік Дніпра штурмувати разом із запорожцями Кизикермен.
Головне російське й українське військо, простуючи після того східним берегом Дніпра, на початку липня прибуло до Самари й почало переходити мостами на північний берег. Тут сталася несподівана й дивна пригода. Козаки ледве встигли переправитися, як з дванадцяти мостів спалахнуло і згоріло десять, і Голіцину довелося зводити нову переправу.
З того випадку скористалася козацька старшина, що ненавиділа Самойловича, й написала Голіцину доноса, ніби мости спалені через зраду гетьмана. Голіцин повідомив про те Москву, й через два тижні Самойловича скинули з гетьманського уряду й одвезли до Москви. Згодом його заслали в Сибір, де він і помер у Тобольську; величезні ж його маєтності й багатства були поділені між казною російської держави та скарбницею нового гетьмана.
Скинувши Самойловича, князь Голіцин тут же, у поході, біля річки Коломака, скликав 25 липня 1687 року козацьку раду, яка обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу. Не можна сказати, щоб це робилося “вільними голосами”. Мазепа не уславився ще ні як вояка, ні як добрий товариш, він тільки був дуже заможний та лукавий і, як згодом він сам хвалився цареві Петру, дав за обрання на гетьманський уряд князю Голіцину 11 000 карбованців та добрі дарунки.
Глава 67. Зрада Мазепою Війська Запорозького
Зі свого боку Мазепа, щоб догодити Голіцину й цареві Петру, в перший же день свого гетьманування згодився на порушення вольностей запорозьких, а саме на те, щоб на запорозьких землях, по річках Орелі й Самарі та на устях Орчика й Берестової, були побудовані фортеці, до яких Військо Запорозьке не сміло б доторкатися, та ще щоб до кінця війни Росії з Кримом запорожці не мали права торгувати з татарами й примирятися з ними.
Сповіщаючи 12 вересня кошового отамана Війська Запорозького Грицька Сагайдачного про затвердження на гетьманський уряд Мазепи, царі Іоанн та Петро подарували Запорозькому Війську прибутки з Переволочанського перевозу.