Повернувшись на Січ, Гусак усе-таки скликав раду й, розповівши про заходи Петрика, спитав, як гадає товариство. Запорожці після того запитання розбилися на два натовпи: менший, разом із старшиною, стояв на тому, що не годиться виступати у спілці з бусурманами проти православних людей; більший же натовп, головним чином голота, вигукував, що Петрик - розумна голова, навчає на добре і що треба йти визволяти Гетьманщину від Мазепи-зрадника, від москалів та своїх панів.
Тоді Гусак поклав булаву на стіл і сказав: “Нехай же хто інший веде військо проти своїх братів, а я не поведу”. З тим він покинув раду і пішов до свого куреня, а слідом за ним склала свої клейноди й уся військова старшина.
Весь день і всю ніч військові клейноди лежали серед майдану на столі, а запорожці гомоніли й сперечалися. Та між голотою не знайшлося нікого, хто б наважився взяти владу до своїх рук, і ранком прихильники Петрика послали просити стару старшину, щоб забрала свої клейноди назад. Гусак згодився повернути собі булаву, але рішуче відмовився вести військо на Україну в спілці з татарами.
Таким чином до Петрика могли прилучитися тільки охочі козаки, й за тиждень таких набралося з півтисячі.
Після того Калга-Салтан та Петрик рушили з військом на річку Московку, а далі - на Татарку, що впадала в Дніпро біля Кодацького порога, й нарешті перейшли за річку Самару. Відтіля Петрик послав листа в південні міста України, вмовляючи людей взятися до зброї, приєднатися до нього і боротися за свою волю.
31 липня Петрик із запорожцями та ватагою татар атакував Новобогородську фортецю. Козаки вдерлися у нижнє місто, запалили дві башти та кілька будинків, але коли з горішнього міста на них почали бити з гармат, вони одійшли геть.
Не добувши Новобогородської фортеці, Петрик попрямував далі до річки Орелі й до південних міст Гетьманщини. Китай-город і Царичанка зустріли його хлібом-сіллю, а проте приставати до нього ніхто не хотів. Український люд за 45 років боротьби знемігся й бажав хоч і підневільного, аби спокійного життя. Лишившись після “згону” з Правобережжя без осель, худоби, збіжжя й хліба, він тепер тільки почав усе те набувати й боявся знову, через змагання за волю, все те втратити.
Не розуміючи, від чого та байдужість українського люду, Петрик не втрачав надії, що його ще можливо підняти, й підступив з військом до Маячки, але там уже було кілька козацьких полків гетьмана Мазепи, а слідом мав підійти з полками і він сам та ще й московське військо. Довідавшись про те, татари одразу ж повернули назад і перейшли за Самару, аж на Татарку, а слідом за ними мусив відступити й Петрик. Із табору біля річки Татарки гетьмана покинули майже всі запорожці, й біля нього лишилося їх ледве кілька десятків. З ними він і пішов разом із татарами до Криму.
Перша невдача не засмутила Петрика, й на початку року 1693-го він із Нуреддин-султаном та ордою в 40 000 татар знову вирушив із Криму й, наблизившись до Січі, почав засилати на Кіш листи й підмовляти запорожців прилучитися до нього.
Кошовим отаманом Війська Запорозького на той час став Василь Кузьменко. Обрання його, замість Гусака, було дуже бурхливе, та ледве Січ трохи заспокоїлася, як до Коша прибув колишній кошовий отаман Федько з великою ватагою прихильників Петрика. Поєднавшись із січовою голотою, вони зчинили на Січі заколот, розгромили декілька куренів, скинули з кошевства Кузьменка за те, що він не хотів прилучатися до Петрика й татар, і навіть вбили декого із старшини, але не змогли взяти влади до своїх рук, і за кілька днів партія поміркованих козаків розігнала петрикових прихильників й знову посадила на кошевство Василя Кузьменка.
Через перемогу на Січі поміркованих Військо Запорозьке й на цей раз не прилучилося до Петрика, за винятком поодиноких козаків. Не підбуривши запорожців до війни, татари пішли з Петриком на Переволочну, а далі - на Кишеньку, та не здобувши ні того, ні того міста, попрямували на Полтаву, захоплюючи на шляхах поодиноких людей в неволю. Не вдіявши нічого й біля Полтави й почувши, що наближається козацьке військо, татари посунули на Коломак, а звідтіля на південь, у степи.
Таким чином другий похід Петрика проти Мазепи обернувся на звичайний наскок татар на Україну за ясиром і завдав людям чимало лиха та шкоди; зрештою одвернувся од Петрика й люд на Гетьманщині та запорожці.
Коли прийшла звістка, що татари захопили на Гетьманщині людей у неволю, на Січі 3 травня відбулася бурхлива рада, й запорожці відібрали булаву у Кузьменка й передали її знову Іванові Гусаку. Як ворог бусурманів, він зараз же почав лаштуватися до походу на татар, але партія, прихильна до замірів Петрика і до згоди з ханом, скликала свою раду, й вона більшістю ухвалила не воювати з татарами. Іван Гусак не захотів після того бути кошовим і поклав булаву, а товариство обрало отаманом Семена Рубана.